Привіт, друзі.
Сьогодні мій допис знову присвячений ініціативі #FridayPoem від @lilideleopolis. Я вже давно не пишу віршів, але люблю їх читати.
Вірші - це не проза. Не можна прочитати збірку поезій залпом, як книжку. Вірші треба смакувати, робити паузи, думати... Сьогодні вірш, який я вибрала, належить вже відомому вам з моїх попередніх дописів Василю Муліку. Недавно вийшла його перша поетична збірка "Базальт", і я не змогла оминути таку подію. Маю екземпляр з автографом автора. ❤️ Мені приємно читати, як то там, то тут відбуваються презентації цієї збірки.
А ще ...вчора мобілізували рідного брата. Пройшов ВЛК. Ночував дома. Сьогодні кудись викликали на 7 ранку. Дружина в істериці... Але найбільше мені шкода маму. Попри всі мої заспокоєння, вона переживає. Та я вірю, що все буде добре. Тому і вірш такий - про те, як колись усе знову буде добре.
І коли все скінчиться й почнуть заростати шрами, І буде все знов - передбачувано та усталено, Ми раптом побачимо, як постаріли наші мами, І раптом відчуємо, як ми самі постаріли.
І не будуть тривоги міста тривожити, І не будуть сирени в підвали кликати. І не будуть могили нестерпно множитись. І не буде снайпер рахувати кліки.
І вирви в полях - маком красно кровитимуть, І руїни-згарища зарясніють мальвами, І постане вибір - між жити і далі жити, І заграє весна - такими забутими барвами.
Перехрестя прицілів стануть доріг перехрестями, Леза ножів - обернуться тістом і глиною, І залишиться - десь у невпинному всесвіті - Цей післясмак - кави, пороху та полину.
І тиша настане. Сторожко стихнуть гармати. І не треба салютів, парадів, свята. Ми лиш будем своїх обіймати. І плакати. Обіймати і плакати. Плакати і обіймати.
І це зле, ненаситне та хиже вогнище - Те, що зжерло доль і життів без ліку, - Згасне. Здохне. Колись. А поки що - Землю - тримають люди. Небо - тримають МіГи.
Василь Мулік. 06.08.2022.
Гарних вихідних усім та тихих ночей!
Дякую, що читаєте.
