... так можна було б подумати про мою буденність з огляду на мій вчорашній день.
Піддавшись на абстрактний опис типу "Краса переоцінена" тощо, я купила квиток на "Гидку сестру" в моєму улюбленому кінотеатрі "Жовтень". Колись у мене було два улюблених кінотеатри в Києві - власне "Київ" і "Жовтень". Відтоді, як "Київ" проковтнула безлика мережа кінотеатрів, залишився тільки Жовтень.
Отже, фільм був несподіванкою. М'яко кажучи. Досі пам'ятаю обличчя дівчини позаду мене, коли увімкнулось світло, і я встала, щоб приготуватись на вихід. Багато крупного плану неочікуваних сцен (намагаюсь не спойлерити). Але врешті, відійшовши від сюрреалізму картини, моя психіка готова до запитань, підняти які і було метою картини. Сподіваюсь.
Увечері я вирішила подивитись щось легке, невимушене та, сказати щиро, тупеньке. Якусь комедію на Netflix. А ось і вона, номером 4 за популярністю серед серіадів в Україні. Too much. І це справді виявидось занадто. І для вчорашнього дня, і для сьогоднішнього. Цей світ що, справді існує!?? Коли він встиг змінитись аж настільки? Те, що є для мене нормальним, стало майже екзотикою? Чи це просто дикий стьоб? Невже ми аж настільки залипли у своїй бульбашці за виживання?
Я потроху перестаю розуміти світ. Я хочу простого тихого існування в світі, де нема ненависті, заздрості, війни. Але цей світ існує тільки уві сні. Навіть не в мріях.