Привіт усім!
Я б хотіла більше часу приділяти Hive. Частіше писати. Але ... є як є. Особливо зараз, коли повернулись відключення світла. Самі обставини останній тижнів допомогли мені вибрати тему для допису. Чотири роки ми боремося зі стресом, зневірою, чекаємо, зустрічаємо і прощаємось назавжди. Втрачаєм і відчайдушно шукаємо. Плачем і підтримуємо тих, хто плаче, обіймаємо і усміхаємось кожному сходу сонця. Тримаємось, навіть коли життя втрачає сенс.
Сьогодні мій черговий п'ятничний допис, присвячений поезії і ініціативі #FridayPoem, започаткованій нашою @lilideleopolis. Хотіла б я поділитися своїми віршами, але це було дуже давно і дуже по аматорськи. 😄
Натомість я поділюся віршем Марини Пономаренко. Вона народилася 1984 року в с. Григорівка Київської області. Живе в Києві. Пише вірші і сценарії. Закінчила Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І.К.Карпенка-Карого.
Це молода, худенька, тендітна дівчина, але її вірші напрочуд ... сильні. І водночас легкі. Я закохалась у її поезію одразу, коли почула, як вона читає свій вірш "Дім". В її іронію, гумор, навіть у голос. Я дуже старалась знайти це відео, була впевнена, що це буде неважко, але його ніде нема - ні на Youtube, ні в Instagram. Може вам пощастить.
Зрештою, я вибрала вірш "Триматися за порожнечу".
– Дівчатка, учіться триматися за порожнечу, – Казала бабця й курила одна за одною сигарети Бабця нагадувала упиря чи іншу яку нечисть Бабця була офіційно Галею, всі називали її Гретою
Вона працювала колись канатоходкою в цирку Вона поводилась так, ніби на неї завжди світили софіти – Триматися за ніщо, за дулю з маком, за бубликову дірку, – Казала бабця. – Цього я навчилася в цирку країни совітів.
– Триматися за порожнечу, намацуючи стопою Опору, болючу й таку тонку, що її ніхто й не бачить Порожнеча, дівчатка, це те, що залишатиметься з тобою, Коли решта світу згорить к чертям собачим, –
Бабця видмухувала струмінь задушливого диму Її губи були нафарбовані яскраво-червоною помадою Її три онучки були сильними, маленькими і худими – Якраз такими, щоб ходить під куполом по канату
І зараз дівчатка тримаються, аж пальці зводить судомою Тримаються, поки їхні життя випалює ворог, За порожнечу, що залишилась від рідного міста і дому Тримаються, намацуючи стопою тонку, болючу опору
Марина Пономаренко
І наостанок вам ще трохи гарної осені 💛
P. S. Я таки знайшла це відео!
https://www.instagram.com/reel/DNp5obDq6mZ/?igsh=MXVjb2Y1czhvc21maA==
Бажаю всім сонячних днів і тихих ночей ❤️