Ой, друзі, важко зараз щось писати – серце реально стискається. Думаю, ви мене зрозумієте. Ця ніч на 31 липня… блін, Київ знову під ударом. Наш улюблений, такий рідний Київ. Це не просто новина в стрічці, це як ляпас по душі. Зруйновані квартири, життя, які мали бути попереду, а вже обірвалися. І ці дитячі сльози… Та як таке взагалі пережити?
Давайте уявимо: ніч, всі сплять, діти туляться до іграшок, і тут – бац! Вибухи, ракети, дрони. Росія знову вирішила “навідати” нас своїм “добром”. Вони не просто бомблять – вони намагаються нас зламати. 15 загиблих, і серед них шестирічний малюк… Це не просто цифри, це чиїсь сім’ї, друзі, сусіди. 130+ поранених, 14 дітей. Малеча мала б бігати на майданчиках, а не лежати під крапельницями.
Мої спостерігання під час цієї атаки у місті Київ:
- все почалося з поодиноких шахедів, ну це як зазвичай, вони довго маневрували по місту, стрілянина була десь далеко
- через деякий час прийшло повідомлення, що очікується три хвилі атаки шахедами, але знаєте, я так і не зрозумів, чи бул ці хвилі чи просто одна велика атака - стрілянина майже не закінчувалася, мобільні групи на шаленій швидкості намагалися спіймати ці шахеди да приземлити. І знаєте, під час коли ти чуєш що цей шахед летів а потім замовк о тоді готуйтеся до вибуху точно, він падає, стіни тримтять
- що можу додати особисто, сьогодні я чув інші звуки шахедів , це були рективні їх версії. Вони рухалися досить швидко
- далі постійно чуєш гучні вибухі у небі або влучання по наземній інфраструктурі, було жахливо під час кожного вибуху серце неконтрольовано колотиться;
- потім десь під 4 ранку трохи все зупинилося і тепер навіть зазвучав відбій тривоги, але не надовго, бо прийшло нове повідомлення, що запущені крилаті ракети, а після них ще й балістичні
- основна частина на Київ шла з північної сторони через Чернігів, у людей було максимум 1,5 хвилини, а може менше
- тут вже діватися нікуди - тільки поміж стін в надії що все буде добре, тобто рулетка, в надії на те що хоча б не пряме влучання, бо тоді точно нічого не спасе...
- я вже сам думав де краще знаходитися і думав, що якщо пліта бетонна буде падати треба бути ближче де несучою основної стіни, бо там тоді є шанс на формування кута, де можливо можна вижити
- і от я вже чую як летить крилата ракета, цей шелестящий звук, який розгоняє повітря, його я вже чув не раз і не два, але цей звук найстрашніший - він несе із собою відчуття смерті; на це й раз повезло, прямо над нашим домом дуже низько пролетіла крилата ракета, потім ми почули характерний звук ППО і вибух; так, вона пройшла прямо над моїм домом, і нащастя її збили, ударна хвиля збила подих. Я подумав: на даний момент вижили - це вже досягнення.
Відео, що відбувалося в Києві під час обстрілів можна подивитися тут
Потім ми бачили як палало небо, все греміло, і тоді я подумав, скільки ж лиха заподіяла ця атака терористів з росії, бо було дуже багато надпотужних вибухів.
Джерело зображення
Які ж наслідки цієї атаки?
Найбільше дісталось Святошинському та Солом’янському районам. Ви взагалі бачили ті фото? Дев’ятиповерхівка, і цілий під’їзд просто зник. Люди під завалами, рятувальники – справжні кіборги, лізуть в дими й уламки, пробивають стіни, щоб витягти тих, хто вижив. Один мужик, уявіть, три години спілкувався з рятувальниками, поки його з-під бетону визволяли. Ну як тут не плакати й не пишатися?
Всі зараз працюють на знос – понад 300 рятувальників, техніка, психологи, волонтери. Вивозять тонни уламків, рятують, допомагають. Я читала, як лікарі боролися за життя п’ятимісячної дівчинки… Просто п’ять місяців, ви вдумайтесь! Як взагалі можна бити по місту, де живуть такі крихітки?
Що мене реально вразило – реакція світу. Зеленський сказав, що це “напад на людяність”. Кличко – що це одна з найстрашніших атак на дітей у Києві. За кордоном не мовчать: Німеччина обіцяє більше “Патріотів”, Трамп уже погрожує Росії санкціями, ООН і Amnesty International говорять про воєнні злочини. Але скажіть чесно: це їх зупинить? Ну от реально? Якось сумно все це. Як на мене потрібні суттєві зміни, менше треба говорити, треба переходити до кардинальних дій. Дуже сподіваюся, що останнім часом вони відбудуться.
Найгірше, що це не перший раз і, на жаль, не останній. За місяць – кілька обстрілів, сотні дронів. Кожен раз – нові втрати, нова рана. Але я вірю, що ми не здамося. Ми – це не просто Київ, не лише Україна. Це всі ми, хто підтримує, молиться, донатить, просто тримає кулаки. Ви – моя сила, чесно. Пишіть, як у вас справи, як тримаєтесь, давайте ділитися цим болем і підтримкою. Разом ми точно не впадемо.
І величезне спасибі нашим рятувальникам, лікарям, волонтерам. Ви реально герої. Зараз ніч, і страшно, але я знаю: ми витримаємо. Бо Київ – це не просто точка на карті. Це наш дім. І ми його відстоємо.
Обіймаю кожного.
PS: фото та відеоматеріали взяті тільки з відкритих джерел, згідно правил військового часу.