Привіт, друзі! Сьогодні хочу з вами поділитися своїми думками відносно того "параду" в Донецьку. Пам'ятаєте, як десять років тому, саме на День Незалежності України, в окупованому Донецьку влаштували той ганебний парад? Я от недавно перечитав про це і подумав: ану ж, розкажу вам, бо це не просто минуле, це як бумеранг, який повертається і б'є по тих, хто його кинув.
Відео "параду полонених ВСУ" в Донецьку
Уявіть собі: 2014 рік, Донецьк захоплений, а на вулицях – українські солдати, наші хлопці, які просто робили свою справу, захищаючи країну. Їх ведуть як злочинців, руки зв'язані, автомати за спинами, під конвоєм. Натовп реве, плює, сміється, кричить прокляття. Знаєте, я коли про це думаю, аж мурашки по шкірі – як люди могли так радіти чужому приниженню? Місто ніби саме погодилося з цим позором, а за колоною полонених ще й машина їде, поливає асфальт водою, ніби змиває сліди, гідність, пам'ять про Україну. Для російського ТБ то була ідеальна картинка: "перемога", мовляв, над "чужими синами". А натовп шаленів від радості, влада в тій так званій "ДНР" святкувала.
Але ось що цікаво, друзі мої, – вода, кажуть, має пам'ять. Вона запам'ятовує кожне слово, кожну сльозу, кожне прокляття з того дня. І не забуває. Минув час, десять років, і той самий Донецьк, ті самі люди, які колись плювали й реготали, тепер стоять у чергах за водою. Уявіть: сірий фургон привозить по дві пляшки в руки, натовп витягує шиї, тягнеться, відштовхує один одного, ревнує, хто перший. Це вже не парад перемоги, а щоденний ритуал приниження – черга за глотком життя з пластикової пляшки. Вода, яка тоді змивала кроки наших солдатів, зникла з кранів, з домівок. А повернулася як кара: не для втамування спраги, а щоб нагадати про той ганебний день.
Знаєте, я от сиджу і думаю: це ж класичний бумеранг долі. Летів десять років і вдарив назад. Ті, хто радів чужому болю, тепер самі відчувають смак приниження. І це не просто випадковість, хлопці, це як урок від історії – не можна будувати "перемогу" на чужій біді, бо рано чи пізно все повернеться. А ви як гадаєте? Чи справді вода пам'ятає, чи це просто збіг? Пишіть у коментарях... До наступного разу, тримайтеся, друзі, і не забувайте про нашу Україну.