Привіт! Це знову я, той самий, що не дає собі спокою навіть у вихідний. Ви ж знаєте, мій блог – це не суха політична каша, а скоріше балачка на кухні, коли новини валяться з усіх боків, а ти намагаєшся не зійти з глузду. Світ зараз такий шалений, що дивишся на стрічку новин і просто не віриш очам. Контекст зникає швидше, ніж цукор у чаї. Ну, коротше, сьогодні знову Україна на порядку денному – і якщо чесно, після новин за 17 серпня в мене таке відчуття, ніби хтось намагається запустити нову версію холодної війни, тільки гравці вже не ті.
Зібрав тут для вас трошки juicy info – давайте копнемо разом і розберемо, що там за цирк відбувається.
Почнемо з американців, бо в них завжди шоу. Вивалився на CNN цей Стів Віткофф, типу посланець Трампа, і, як у кращих традиціях, кинув інтригу: мовляв, росія, бачте, погодилась на якісь поступки щодо п’яти українських регіонів. Сказав, що Москва вже не хоче захопити всю країну – ну прямо святий Франциск, а не Кремль. Але деталі? Ха-ха, тримай кишеню ширше. Як кіт біля сметани – нюхає, а не дає. Я слухаю це і думаю: ну чувак, ти серйозно? Говориш про “поміркованість” Кремля, мирні угоди, європейців поінформували, ще й саміт на Алясці згадуєш (якийсь Трамп там тусував з Путіним чи клоунада якась?). А потім, коли його питають прямо: чи це не означає, що Україна має забратися з Донбасу заради припинення вогню – він такий: “Ой, нема часу, вибачайте!” Просто класика жанру: багато слів, купа туману, а сенсу – як в анекдоті про Штірліца. У мене дежавю з часів Рейгана – всі балакали про “розрядку”, а на практиці – самі знаєте.
Далі – без українського боку взагалі нічого не зрозумієш. Зеленський сьогодні в Брюсселі з Урсулою фон дер Ляєн зустрівся, і чітко дав зрозуміти: потрібні нам такі гарантії безпеки, щоб як у статті 5 НАТО – напад на одного, і вся тусовка підтягується. Плюс, каже, вступ до ЄС – це теж шматочок цього пазлу, і не треба ділити Україну й Молдову, бо так Європа лише слабшає. І найцікавіше: Зеленський каже, що і Трамп, і Москва визнають важливість таких гарантій (ну, принаймні так стверджує). Абсурд якийсь – тут американці розказують про поступки Кремля, а Київ стоїть на своєму, мовляв “безпека або нічого”. Після зустрічі ще й онлайн-кол засідають з лідерами так званої Коаліції охочих. А тим часом ціла купа європейських босів – Макрон, Мерц, Стармер, Мелоні, Рютте, Стубб – вже летять у Вашингтон тикати носом у міжнародну безпеку. Справжній геополітичний Тетріс, присягаю.
І знаєте, от я сижу і думаю: це взагалі прогрес, чи просто дипломатичний дим і дзвін? Бо скільки разів вже було: політики мелють про “надію” і “прорив”, а насправді все зупиняється на рівні балачок. Колись давно я писав про Близький Схід? Там обіцяли рай на землі, а на виході – болото. Тут, з Україною, все крутиться навколо тих самих “п’яти регіонів”, мабуть, мова про Донбас, Крим, і ще щось, але поки не скажуть чітко – все це гадання на кавовій гущі. Зеленський у Брюсселі не для фоток – це реально спроба не дати Києву загубитись у цьому геополітичному шумі.
Загалом, вся ця історія нагадує лабораторний експеримент: є гарна теорія про мир, а доказів – як кіт наплакав. Чекаю на вашу думку в коментарях: може, хтось пригадує подібні фокуси з історії? Давайте обговоримо, бо наступні дні, чую, будуть веселі. До зв’язку, і пам’ятайте – у політиці, як у фізиці, все цікаве завжди ховається в деталях. Будьмо!