Знаєте, друзі, є така чудова ідея в міжнародній політиці: якщо у вас хтось щось забрав — просто подаруйте йому ще трохи, і він, напевно, заспокоїться. Ну от, приблизно така логіка зараз витає десь у кабінетах, коли мова заходить про «мирний план» путіна.
Кажуть, дядько з Кремля готовий закінчити війну. Але є маленький нюанс: ми маємо віддати Луганськ, Донецьк і Крим. І, увага, він навіть готовий «заморозити» нинішні позиції в Херсонській та Запорізькій областях. Ну прям щедрість небачена, як на базарі: «Беру оце, і оце, і трошки того з краю, і все — більше не чіпатиму… поки що».
Наші друзі з ISW кажуть, що такий «мир» відкриє росіянам прямий коридор на 82 км вглиб України, дасть зручні позиції для нових наступів на Харківщину чи Дніпропетровщину. А ще ми втратимо наш «пояс фортець», який стримував російську армію аж з 2014-го. Ну тобто це як зняти двері з квартири, бо, бачите, злодіїв вже дістала сигналізація.
Звісно, є ще один момент. Конституція України каже, що території просто так віддати не можна. Тому навіть якби Зеленський захотів — треба було б робити референдум. А тепер уявіть це питання на бюлетені: «Чи згодні ви подарувати шмат своєї країни тому, хто вас бомбить?» Так, певно, черга з охочих буде від під’їзду до вокзалу.
І от тут мені хочеться запитати у вас, друзі: ми взагалі з якого часу почали вважати, що нагороджувати агресора — це стратегія безпеки? Бо виглядає це як план «Погладь тигра по животу, може, він перестане їсти людей».
Особисто я бачу в такій «угоді» не кінець війни, а її паузу з бонусом у вигляді ще більшої загрози. Ну, і прецедентом: виявляється, можна відкусити шмат сусіда, і тебе ще за це за столом переговорів погладять по голові.
Так що, друзі, розслаблятися рано. І мир — це добре, але тільки коли він не виглядає як капітуляція, загорнута в подарунковий папір. Бо землю, як і гідність, у кредит не віддають.