Друзі, ви знаєте, я не з тих, хто любить дарма розганяти паніку чи перебільшувати. Але цього разу — без прикрас. Оптимізму, чесно кажучи, нема. Я можу опустити десятки міжнародних політичних новин, можу залишити без уваги заяви різних високих кабінетів — зараз просто немає на це ні сил, ні часу. Бо те, що я бачу і чую з фронту (особливо чую з перших вуст), важливіше за будь-які гучні слова.
ВСУ на різних ділянках фронту тримаються: хтось в окопах, хтось у розвідці, хтось у штурмових групах. І всі вони кажуть одне й те саме — росіяни готуються. Не стояти, не тримати позиції, а йти вперед. І готуються вони серйозно.
Через наші області з Росії на Донеччину перекидають підрозділи, боєкомплект, техніку, харчі, запчастини. З Криму — теж бк і матеріали, на Запоріжжя, а потім знову на Донеччину. З Костянтинівського напрямку — підсилення на Покровськ. Це не точкові переміщення, це масштабна логістика перед великою «рубкою». І головне — ми бачимо підтягування резервів одразу в кількох напрямках.
Тут важливо розуміти: підготовка до наступу й підготовка до оборони — це дві різні історії. Якщо готуються до оборони — копаються, роблять укріплення, мінують, облаштовують позиції. Якщо до наступу — зовсім інша логіка. І зараз вони явно не закопуються.
Подивіться на ситуацію в Покровську — там вони вже тестують нову тактику. На Сумщині, де працює 225-й штурмовий, та на півдні Запорізької області, де мої знайомі з 41-ї бригади і 26-го батальйону зачищали околиці населеного пункту, ми бачимо, що росіяни не просто тримаються — вони готуються йти далі.
Між нами кажучи, будь-які нинішні розмови про перемир’я виглядають як прикриття. Класична гра на затягування часу: поки хтось у Києві чи Брюсселі говорить про «шанс на дипломатію», на передовій гудять двигуни вантажівок з боєприпасами, а склади на окупованих територіях заповнюються до стелі.
Ворог підступний і добре розуміє, що після кількох місяців затишшя наші наступальні дії можуть бути серйозними. Тому він намагається випередити, зламати темп, нав’язати нам свою гру. І коли чую про «можливі домовленості» найближчим часом, не бачу жодної ознаки, що це реально. Навпаки — кожен день розвідка приносить новини про рух колон, накопичення ресурсів, зміну тактики.
Мені дуже хочеться помилятися. Хочеться, щоб я тут писав, а ви потім казали: «Та ти нагнітав, а все обійшлося». Але досвід і відчуття підказують інше: нас чекає важкий період. Без пауз, без «перепочинку», без красивих картинок для телебачення.
Тож зараз — максимум уваги, максимум концентрації. Бо фронт не прощає ілюзій.