Друзі, сьогодні хочу поговорити з вами про те, що особисто для мене — одне з найсильніших і найважливіших повідомлень останніх тижнів. Знаєте, є новини, які ти читаєш, і вони проходять повз. А є ті, що пробирають аж до кісток. Ось саме така історія сталася 14 серпня. Україна повернула з полону 84 наших людей. І тут важливе слово — “наших”. Бо це не просто статистика, це живі обличчя, голоси, руки, які нарешті обіймуть рідних.
Серед звільнених — 33 військових і 51 цивільна особа. І я зараз навіть не можу уявити, що значить провести у в’язниці чи в підвалі понад 4 000 днів. А такі люди серед них є. Хтось потрапив у полон у 2014-му, хтось у 2016-му, хтось буквально з перших днів великої війни. І вони дочекалися. Наймолодшому з них — 26, найстаршому — 74. І так, цей старший чоловік провів у російській в’язниці сім років.
Особливо вражають особисті історії. Серед звільнених — вчителька початкових класів, яку засудили ще у 2019-му. Є медики, є ті, кого забрали просто з дому, є навіть дві пари рідних братів, що трималися в полоні з весни 2022-го. А ще — 27-річний хлопець, який у 18 років потрапив у руки росіян і з того часу фактично жив у камері.
Наші військові — це захисники Маріуполя, бійці ВМС, прикордонники, серед них десять офіцерів. Уявіть, які це сильні люди, якщо вони витримали все, що відбувалося по той бік колючого дроту. І водночас я розумію, що більшість із них потребують не просто лікування, а тривалої і складної реабілітації. Бо полон — це не тільки про зламані кістки, це ще й про рани, які не видно на знімках.
Відео події можна подивитися тут
Звісно, такий обмін не відбувається просто так. Це результат великої і складної роботи: ГУР, Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, Офісу президента, інших структур. Були й посередники, зокрема Об’єднані Арабські Емірати. Це той випадок, коли міжнародна підтримка працює не в абстрактних формулюваннях, а в конкретних людських долях.
Я не знаю, чи варто говорити про ціну цих обмінів. Можливо, колись ми дізнаємося всі подробиці. Але зараз для мене головне, що 84 українці вийшли на волю. Що вони знову вдихнуть повітря свободи, побачать небо без ґрат і зможуть відчути запах дому.
Коли читаєш ці історії, починаєш інакше дивитися на багато речей. Проблеми, які вчора здавалися великими, раптом виглядають дрібними. Бо є люди, які заплатили страшну ціну за те, щоб ми мали можливість просто жити.
Я знаю, що цей процес триває і що в полоні ще сотні наших. Але кожен такий день, коли хтось повертається, — це маленька перемога, яка наближає нас до великої. І хай би як там було, ми будемо боротися за кожного. Бо в цій війні для нас важлива кожна людина.