Вітаю! Сьогодні поговоримо про війну на сході України. От, думаю, давайте поміркуємо, що там за черговий “грандіозний план” вигадали наші сусіди, які мріють про “велику імперію”. Що ж там на фронті? Тож тримайте мої роздуми з доброю порцією іронії – бо без неї в таких справах просто ніяк.
Отже, Краматорський і Добропільський напрямки. Орки лізуть уперед, але не так, щоб з піснями і танками, а як якісь гусениці після дощу – повільно, підло, “повзучим наступом”. Старший сержант Віталій Піасецький з 93-ї бригади прямо так і каже: “Це повзучий наступ, панове!”. Забули вони про свої улюблені механізовані атаки – бо наші дрони, як яструби, бачать кожен їхній трактор чи мотоцикл ще за кілометр. Тож тепер рашисти крадуться малими групками, ніби ніндзя з дешевих бойовиків. І, о диво, декому навіть вдається просочитися! Ну просто генії стелсу, браво. Це як шахи, тільки замість коня – дрон, а замість пішака – піхотинець, який думає, що його не помітять, якщо він прикинеться кущем.
А тепер про дрони – о, це ж ціла космічна сага! Сержант Олександр Карпюк з батальйону “Інквізиція” (назва, до речі, вогонь) відверто зізнається: ресурсів – кот наплакав. Орки, бачте, вигадали нові підрозділи безпілотників, і це, пробачте, як комарі влітку – дістають, аж зуби скриплять. Раніше наші “Баба Яга” гасали по 70 місій, скидаючи “подарунки” на голови ворога. А тепер? Десять польотів – і привіт, “героїчно” падають під шквалом ворожих РЕБів. Наші хлопці тягнуть противодронові сітки, як середньовічні лицарі щити, – на машини, на дороги, на все, що рухається. Це вам не “Зоряні війни”, а реальний постапокаліпсис із сіткою-рабицею. Карпюк так і каже: “Ці їхні дрони – нова біда”. Ну, спасибі, капітане Очевидність, ми б без тебе не здогадалися.
А чому саме зараз, запитаєте? О, тут починається найсмішніше. Поки світові лідери розводять свої “миротворчі” балачки, орки, як справжні опортуністи, вирішили: “А давай хапнемо ще шмат землі, поки всі зайняті Zoom-конференціями! та не тільки” Солдат з “Азову” біля Добропілля прямо каже: наступи бувають так собі, але останнім часом вони активізувалися, ніби хтось натиснув на “турбо”. А на Покровському напрямку – взагалі цирк із кіньми: 110 тисяч рашистів, за словами Сергія Кузана з Українського центру безпеки. Це, панове, як армія середньої європейської країни, тільки з гіршою дисципліною і любов’ю до “грамів”. Нашим стримувати таку орду – як тримати дамбу під час повені. Кузан відверто каже: якщо Покровськ тримати надто дорого – відійдемо. І правильно, бо триматися за кожен кущ, втрачаючи людей, – це не героїзм, а дурість, гідна сценарію поганого блокбастера.
Але, друзі, не все так сумно, що б там не казали песимісти в коментарях. Генштаб ЗСУ рапортує: ми не просто тримаємо, а й просуваємося на деяких ділянках. Аналітики з Інституту вивчення війни кивають: так, біля Добропілля наші потіснили ворога. А ще на Запоріжжі хтось красиво підірвав ворожий потяг із пальним – і весь їхній “логістичний геній” накрився. Петро Андрющенко, радник мера Маріуполя, каже, що рух поїздів там зупинився. Ну, хоч десь оркам нагадали, що не все їм дозволено.
Сиджу я, значить, і думаю: це ж як війна з наукової фантастики, тільки без крутих спецефектів. Дрони гудять, сітки розтягують, орки повзуть, як у трилері. Це вже не просто війна, а якась нова ера, де технології вирішують усе. Якщо маєте ідеї чи хочете покритикувати – валяйте в коменти, я завжди за живий фідбек. Не претендую на звання експерта, але тримаю руку на пульсі, щоб ви не нудьгували. Бережіть себе, і до наступного посту – сподіваюся, з меншою дозою трешу!