Вітаю!
Це я, знову ваш “голос із блогу”, і сьогодні мені просто бомбить. Власне, Запоріжжя бомбить не менш буквально. 10 серпня 2025-го, вечір, і тут такий удар, що важко не матюкатися у прямому ефірі — але триматимусь. Бо, блін, просто так це залишити не можна.
Уявіть собі ось що: хтось біжить на останній автобус, хтось ще купує каву навпроти вокзалу, хтось балакає по телефону біля клініки. І тут — БАХ. А потім ще раз. Дві російські авіабомби, ті самі КАБи, прилітають точно в автовокзал і університетську лікарню. Люди, це не якісь там склади чи військові штаби, а найзвичайнісінькі місця, де кожен із нас міг бути. Хіба це нормально?
Голова ОВА Федоров відразу в Telegram: “ППО попереджало за 16 хвилин до атаки”. Ну й що з того — 16 хвилин для автовокзалу, де купа людей? Це взагалі не про порятунок, це максимум — хто встиг, той вижив.
І що ж маємо? Спочатку казали, що вісім поранених, один зовсім важкий, ще четверо — середньої тяжкості. Потім уже дванадцять. Всіх забрали, але під завалами можуть бути ще люди. На місці — абсолютна розруха. В лікарні — теж пошкодження, але, слава Богу, додаткових жертв не називали (поки що). Соцмережі вибухнули: крики, лайки, матюки, всі пишуть, що це воєнний злочин — і вони, чорт забирай, праві.
Буквально пару слів про ці КАБи, якщо хтось ще не знає: це такі “розумні” бомби з крилами, летять десятки кілометрів, а скидають їх, щоб самим залишитися у безпеці — типу, хай гине хтось інший. З фронту до Запоріжжя рукою подати — тому й дістають. Ця історія не нова й не випадкова: у 2024-му вже били так само, 17 поранених тут, 10 загиблих там, навіть малюки гинули. Просто суха статистика: за цей рік понад десять тисяч таких бомб кинули на Україну. Це ж не “ой, випадково”, це тупо серійне вбивство.
А X — просто кипить. Росію називають “країною-гноєм”, просять світ не мовчати, тегають міжнародні організації. І знаєте, я згоден на всі сто: поки не назвеш речі своїми іменами, нічого не зміниться.
Друзі, це не просто чергові новини — це життя, це горе, це ще один зламаний вечір для десятків родин. Просто відчуйте: ти стоїш на автовокзалі, і наступної миті все летить шкереберть. Неможливо лишатися осторонь, коли таке твориться.
Є що сказати? Скидайте свої думки в коментарі. Підтримуємо одне одного, тримаємо Запоріжжя в серці. Україна тримається — і ми тримаємось разом. На цьому сьогодні все, до наступного посту. Не здаємось.