«Сталевий дикобраз» — звучить жорстко, згодні? Ще вчора Західні лідери торгувалися за формулювання і обіцяли «ось-ось вже майже НАТО», а сьогодні новини тріщать зовсім про інше: тепер нас качають грошима та технологіями прямо в наш ВПК. Така собі альтернатива: не членство, зате мільярди доларів і абсолютно реальні заводи замість ще одного саміту з порожніми обіцянками.
Чесно кажучи, очікувати швидкого вступу в НАТО можна було лише, якщо ви реально вірите в дива та західну бюрократію водночас. Ну, а тепер ці хлопці поставили на кардинально прагматичний підхід: інвестують в нас так, що Україна по факту вже стає великим гравцем на оборонному ринку. Не просто «тримайте ще трохи Javelin’ів», а «будуйте під наш гарантований контракт, експортуйте нам готову бронетехніку».
І логіка тут проста як двері: якщо нам добре заходить захищати себе, то й інші згодом куплять те саме залізяччя. Прикольно уявити: наші дрони, створені під час війни і випробувані під реальними ракетами, стають топовим експортом у США чи Францію. Урсула фон дер Ляєн взагалі влучила в десяточку з тим «дикобразом»: реально, краще мати свої голки, ніж стояти вічно під дверима НАТО й чекати милості.
Дрони, до речі, це вже не жарти. Ось буквально — наш квадрокоптер летить 20+ кілометрів, не ловить російські глушилки, шмаляє 6 кілограмів керованої вибухівки по техніці. Ще пару років тому таке можна було побачити тільки у фантастиці. А тепер Вашингтон визнає — українські айтішники-інженери вирвалися у світові лідери з БПЛА. Ну що ж, ще б пак.
Плани? Та Київ націлює крутіше, ніж Marvel на касові збори: $30 мільярдів виробництва щороку. Це утричі більше, ніж зараз. За рахунок чого? А ось тут стає цікаво — ми пропонуємо Заходу не просто приходити з грошима, а заходити із спільниками: ліцензії, заводи, виробництво тут, плюс вони ж потім у нас ці бойові штуки й купують. Виглядає, як гейм-ченджер для всієї схеми поставок у Європі.
Ну, можливо, цей сценарій не такий романтичний, як урочиста вечірка з натовськими прапорами, але це вже не про очікування, а про дорослу гру: ти сам будуєш свою оборону, ще й заробляєш на цьому. Не просто черговий прохач, а повноцінна фігура на полі. І, чесно, для країни після всього, що ми пережили,— це реально багато.
Коротко: інвестиції в «сталевого дикобраза» можуть стати тим самим шорткатом у справжню незалежність, яку не виміряєш тільки формальним членством. Тримаємось, друзі, і дивимось, як наші «колючки» стають головним трендом Європи.
Слава Україні!