Ох, ніч знову видала такий собі “квест на виживання”, що аж чесно — не знаю, чи хтось іще пам’ятає, як це: спати спокійно. Ну, ви ж самі бачите, що відбувається — живемо вже в режимі “на міцність”, як батарейки, що постійно тестують на розряд. А ця ніч… ну, вона була просто капець: тривога, вибухи, нерви на межі. Росія знову вирішила “погратись” — дрони-камікадзе, ракети, все як завжди. По цивільних, по житлу, по заводах. Просто, щоб лякати й ламати, бо іншої логіки тут шукати безглуздо.
Дивишся на ці цифри — 546 дронів збито з 574, і ще 31 ракета з 40. Ну, це ж реально вау. Наші ПС — супергерої, що витягують із неможливого максимум. І якщо б не вони… навіть думати страшно, яка була б біда. Але навіть при такій обороні, ворогу все одно вдалося залишити по собі шрами — і палаючі, і дуже болючі.
Дніпро. Дрон прилетів, пожежа така, що аж небо чорною стіною стало. І от читаєш у новинах: “Пожежа після прильоту” — наче просто інфо, але за цим завжди чиїсь крики, розгубленість, страх. Просто люди хотіли поспати вдома, а тут… нічого не залишається, тільки відчуття безсилля. Загорілося газове сховище.
Львів. Уночі “приліт”, десятки будинків не витримали, люди постраждали. Є загиблі… просто цифри в новинах? Ні, це чиїсь сім’ї, друзі, життя, які вчора ще мріяли про новий день. А тепер — руїни, сльози, і гірка тиша.
Відео наслідків можна подивитися тут.
А тепер уявіть, що ракета бахнула по заводу в Мукачевому. Американська фірма, виробляють електроніку. Що вони кому зробили? Абсолютно мирний об’єкт. А результат — масштабна пожежа на 7 тисяч квадратів. Це не просто цифра, це купа років і нервів сотень людей, які просто горять на очах. Постраждалих вже 23. От скажіть, це нормально взагалі?
Коли читаєш ці всі новини разом — пожежі, руйнування, смертельні втрати — починаєш ще гостріше відчувати, як тонко тримається наше “звичайне життя”. Секунда — і ти вже в епіцентрі хаосу. І все одно ми тримаємось. Злі, втомлені, з болем і люттю, але не зламані. Поки наші збивають дрони, поки пожежники лізуть у саме пекло, поки лікарі рятують, як можуть — ми стоїмо.
Чи можна до такого звикнути? Та ну, навряд. Але ясно одне: кожна така ніч робить нас тільки міцнішими. Це страшна ціна, яку не мала би платити жодна країна. Але ми платимо, бо, по суті, іншого вибору й немає — ми просто хочемо жити.
І от тут, друзі, і є вся суть. Вони хочуть ламати й нищити. А ми — просто жити. Ось тому і переможемо. Крапка.
PS: всі фото взяті тільки з відкритих джерел згідно закону про військовий час.