Привіт, друзі! Давно я вже нічого не постив, але от повертаюся. Сьогодні, 10 жовтня 2025-го, і нажаль за цю ніч відбулися жахливі речі. Зникло світло, Інтернет не швидкий, але все ж таки вирішив покопирсатмся в новинах і дещо знайшов суттєве. Я сиджу з кавою в руках і думаю: "Чорт, Нобелівська премія з хімії знову вдарила по екології!" Якщо ви як і я – любите читати про науку, але не хочете засипати над статтями з Вікіпедії, – то це пост для вас. А якщо ні, то просто прокрутіть до коментарів і розкажіть, що ви думаєте про "вічні хімікати". Готові? Поїхали!
Спочатку – новина, яка гріє душу. Цьогорічну Нобелівку з хімії (а це вже 124-та, якщо я правильно порахував, бо я ж не робот) вручили трьом "крутим" вченим : Сусуму Кітагава з Японії, Річарду Робсону з Британії та Омару М. Ягі з Йорданії. Якось одного разу я був на лекції Сусуму це була цікава лекція та й взагалі як Людина.
Сусуму Кітагава
Річард Робсон
Омар М. Ягі Ні, це не супергерої з Marvel, але їхня робота – це як супергеройський плащ для планети. Вони винагороджені за розробку металоорганічних каркасів, або MOFs (від англ. metal-organic frameworks). Звучить як назва нового гаджета від Apple? Ха, майже! Але насправді це революційні матеріали, які вміють ловити, фільтрувати і розкладати всяку хімічну гидоту. Уявіть: ви п'єте воду з крана, а в ній ховаються "вічні хімікати" – ці PFAS, які не розкладаються роками, накопичуються в тілах і викликають рак, проблеми з імунітетом і всяке інше лайно. Ці хлопці придумали пористі структури – ніби гігантські губки на молекулярному рівні, – які втягують ці отрути, як пилосос пил. Не тільки PFAS: MOFs ще й CO2 хапають (щоб боротися з кліматичним апокаліпсисом), воду з повітря витягують у пустелях (привіт, посуха!), і навіть залишки ліків з довкілля прибирають. Один з дослідників сказав: "MOFs – це матеріал 21 століття". І я згоден – бо зараз вони ще на лабораторному рівні, але компанії вже вкладають бабло в промислове виробництво. Уявіть: фабрики, де CO2 не летить у небо, а сидить у пастці! А тепер особисте: я вперше почув про MOFs пару років тому, коли читав про те, як Ягі будував ці "губки" в пустелі – тип, щоб люди в Йорданії могли пити воду з повітря. Думав: "Вау, це ж як магія!" А ви? Чи стикалися з "вічними хімікатами" у своєму житті? Може, чули про тефлонові сковорідки, які не шкідливі, але... ну, ви зрозуміли. Розкажіть у коментарях – я обіцяю прочитати все і, може, навіть відповім з кавою в руці. Або поділіться: що б ви хотіли, щоб наука винайшла наступним? Вічний акумулятор для телефону чи губку, яка чистить океани? Ця премія – не просто чергова медалька. Вона сигнал: наука може врятувати нас від власної ж бруду. Кітагава, Робсон і Ягі показали, що хімія – це не нудні реакції в пробірках, а інструмент для кращого світу. І знаєте, що круто? Їхні ідеї вже тестують у електроніці (щоб токсини не отруювали фабрики) і на електростанціях. Майбутнє? Я бачу чистіші річки, менше пластику в океанах і, можливо, менше паніки про кінець світу. Дякую, що прочитали, хлопці та дівчата! Якщо пост сподобався – лайкніть, поділіться з другом, який любить науку (або ненавидить, щоб переконати). І не забудьте: наука – це не елітарна штука, це для всіх нас. Пишіть нижче: хто ваші фаворити серед нобелівських лауреатів? До зустрічі в наступному пості... З повагою @chemlabhelp, Ваш бро-науковець :)))