Привіт, друзі! Нарешті в мене дійшли руки до того, щоб поділитися з вами фотографіями дикої моркви, які я сфотографував ще понад тиждень тому, коли їздив з друзями по гриби. Тоді в мене був невдалий день — про це я теж писав. Але, з іншого боку, мав час оглянутися навколо й зробити кілька фото того, що мене оточує. А переважно мене оточує краса дикої природи.
Місце, де ми були, — це село під самим кордоном. Можна сказати, кінець цивілізації. Дорога, яка тягнеться з самого Львова, закінчується просто там, де ми стояли. Далі — тільки ліс, горбисті пагорби... ой, що це я за тавтологію сказав? Лісисті пагорби, або маленькі хребти, вкриті лісами. Це щось схоже на гори, тільки не такі стрімкі й круті, як Карпати. Але теж, якщо не знати, куди йти, можна добряче втомитися. Особливо, якщо спуститися в якийсь яр — звідти можна вибратися за десятки кілометрів. Насправді, таке зі мною вже було. Не те щоб десятки, але забрів далеко — кілька кілометрів точно відійшов від місця, де ми припаркувались. І все — через те, що спустився не в той яр.
Тож, власне, сьогодні — саме той день, коли я нарешті ділюся фото. Фото кущів дикої моркви, знятих на тлі красивого блакитного неба (але це не було зранку, а ближче до обіду, бо ранок власне теж був похмурий та сірий, то ж власне через це у густому, переважно ялиновому лісі не було мені не було нічого видно і я майже нічого не знайшов). Бо сьогодні в нас небо зовсім інше — сіре, низьке, вкрите хмарами. Цього року, до речі, дивна погода: позавчора була така ж сіра й дощова, вчора — спекотно, а сьогодні знову прохолода — лише 21°. Такі стрімкі перепади температур, мабуть, і впливають на моє самопочуття.
Учора я багато їздив автомобілем... ну, як пасажир, звичайно — до свого я ще не доріс :) І мій організм дуже гостро відреагував: мене закачувало, була легка нудота, яка не минула аж до самого вечора. Лише після доброго сну стало легше. Тож підозрюю, що причина — саме в цих температурних (а можливо, і атмосферних) перепадах. У мене підвищена чутливість до таких змін — цілком можливо.
Сьогодні знову падає дощ. І знову в мене думки — піти по гриби. Але біля дому ростуть хіба що маслюки. Я вже перевіряв свої місця кілька днів тому й навіть ділився з вами дописом про це. Тоді нічого не було. Але, можливо, ситуація вже змінилася. Може, варто буде пройтися з Максимом, прогулятися й глянути — раптом уже є маслючки?
А от коли я потраплю на білі — навіть не знаю. Цього року мої "грибні пошуки" — одне розчарування.
