Я й не сподівався знайти ще лохину на наших кущах, бо її сезон уже давно завершився. Перші ягоди з’явилися ще в червні, а впродовж липня й навіть початку серпня їх було досить багато, і кущі щедро рясніли.
Оце й подобається мені в лохині: вона дозріває поступово. Її можна знайти свіжою на кущах майже ціле літо. Вона не псується так швидко, як, скажімо, малина: кілька днів не позбираєш — і все обсипається, треба йти зразу збирати масово. Чи як груші та яблука: зриваєш відразу — гниють, не зриваєш — усе одно гниють. А лохина — ідеальний вибір. Вона собі спокійно дозріває: пішов, позбирав трохи, інші ще зелені й чекають своєї черги. Або просто вийшов прогулятися — і з куща поїв. Справді чудовий спосіб росту.
Та все ж ягід уже майже не було. Але вчора, гуляючи подвір’ям, думаю: зроблю кілька фото, бо погода гарна, світло яскраве. І раптом, під самим нижнім листочком, помічаю ягоду. Зірвав — така величезна! З’їв — смачнюча, насолена сонцем, солодка. Трошки меншу, підсохлу, вже навіть не фотографував — одразу з’їв. А ще одну знайшов на іншому кущі — теж велику. Ну просто як малина, тільки трохи менша.
Але то вже останні: вони встигли набратися соку. Зелених ягід я більше не бачив. Хоча, якщо чесно, не здивуюся, коли за кілька днів ще десь під листочком знайду одну-дві.
Ось такі останні бонуси від літа, що минає.
