Привіт, друзі! У неділю ввечері ми здійснили чергову велопоїздку з сім’єю. Цього разу лише з дружиною та донечкою, адже старший син був у бабусі. Скористалися тим, що туди їхала його двоюрідна сестра, з якою вони нерозлучні й народилися майже одночасно — різниця півтора місяця. Вони дуже близькі, тож коли вона їде до бабусі, то й він завжди проситься, бо разом їм веселіше.
Отже, ми ввечері вийшли покататися. Дружина сказала, що знайшла на Google Maps польову дорогу, яка веде до кар’єру в сусідньому селі. Туди ми їздили цього літа купатися. А їхати трасою — страшно, бо там постійний потік машин, і з дітьми це небезпечно. Тому ми вирішили перевірити цю дорогу. Я колись давно там їздив із другом на машині, але то було ще дуже давно, і дорога, звісно, могла змінитися.
Поїздка вийшла гарна. Сонце сідало над полями, небо було кольорове, трава сяяла в променях. Я часто зупинявся, щоб зробити фотографії — і сонця, і поля, і просто гарних моментів.
Шкода тільки, що ми виїхали занадто пізно. Коли приїхали в сусіднє село, вже було майже темно, і часу на те, щоб доїхати до самого озера, не залишилося. Довелося розвертатися й повертатися додому, а назад їхали вже практично в повній темряві.
Зараз дні значно коротші, осінь таки прийшла. Тож розраховувати на такі самі вечірні прогулянки, як улітку, вже не варто. Щотижня час для старту скорочується, і це треба враховувати наступного разу, коли плануватимемо вечірню поїздку на велосипедах.
