Привіт, друзі! Сьогодні зранку йшов стежкою повз город до мами по молоко. Ми беремо молоко в батьків, бо вони ще тримають корову. І коли корова, так би мовити, не «в декреті», тоді маємо своє молоко. А от коли вона "вагітна" (у нас кажуть «ківна»), тоді доводиться купувати. У нас діти ще малі, то молока йде багато: то на пластівці і кульки, то до каші, то на какао, ми самі любимо каву з молоком. Тож молоко в нас витрачається у великих обсягах. Це така маленька ремарка.
Я йшов униз і дивлюся — батько вже покосив картоплю. Ще не всю, але значну частину. Учора вже говорили про те, коли будемо її копати, точніше — виорювати плугом і збирати. От і скоро нас чекає улюблене осіннє заняття в селі — збір картоплі. Ну, нічого не зробиш, така вже потреба.
Життя в селі взагалі мало залишає вільного часу, бо завжди є справи: город, газон, сад. А ще ж господарка — це взагалі капець! З малими дітьми можна з глузду з’їхати. Я навіть не уявляю, як жили наші батьки. А якось жили — бо в 90-х це була необхідність: натуральне господарство. Грошей ні в кого не було, тож село рятувало. Можна було більш-менш нормально харчуватись.
Хоча пам’ятаю, був рік, коли картопля не вродила. Всього чотири великі кошики (а це по три відра в кожному) — і вся картопля на зиму. Було сутужно, бо картопля — основа всього. Її можна їсти саму, можна зварити, посмажити, додати до будь-якої страви. М’яса тоді теж не було, тож їли картоплю з квашеними або маринованими помідорами чи іншими закрутками, хоча я то все не любив малим, тільки квашені огірки. Ото були «голодні 90-ті», як не крути.
Зараз, навіть у час війни, живемо краще (я про харчування та доступність електрики, навіть попри обстріли). Коли все почалося, всі готувалися до голоду, тотальної нестачі, але продукти є. І це вже плюс. Хоча все дорожчає, і можливо, ситуація стане подібною до 90-х з часом, коли війна затягнеться. Але все одно краще витратити ресурси на збереження нашої незалежності, ніж жити «в ситому кориті» під москалем. Бо коли москаль приходить на наші землі — незгодних убивають, а решту кинуть на завоювання Європи, така реальність.
Щось я зафілософствував — від картоплі перейшов до війни в Європі. Але й думати сьогодні важко: голова розколюється, наче в лещатах. Мабуть, тиск піднявся. А все через майбутню зміну погоди: обіцяють дощі. В принципі, це добре, бо ця шалена спека вже дістала. Але, видно, різкий перепад і тому давить в голові.
Ну, якось перетерплю. Таблетка "Парацетамолу" допоможе.
