Я начиталась купу чатів про Ірландію ще за місяць до поїздки. Від прочитаного їхав дах. Все жахливо! Куди я зібралась?
Останнє що зачепило в статті: "Проблеми з розміщенням спонукають Ірландію до доволі оригінальних рішень з житлом. Як можливі варіанти розглядають навіть плавучі готелі та кінні центри". І ще про намети було. Ну цю історію ви знаєте😉 саме туди я і потрапила.
До речі, з моїх репортажів в одну з тг-груп про Ірландію і народився цей канал. Я писала кожного дня, намагаючись показати життя в таборі обʼєктивно і заспокоїти тих, хто тільки збирається їхати, що не все так страшно і взагалі тимчасово.
Комусь ці дописи допомогли, хтось заливався хейтом, репортажі репостили в інші групи і видаляли з великих чатів. Тоді я вирішила створити свій канал.
Ще сидячі в аеропорту з квитком до Дубліна, безупинно моніторила житло. Всі обʼяви у всіх соцмережах. Вичитувала, написала оголошення, переклала і всім розсилала.
Уявляла собі, що в плавучому човні довго не витримаю, знудить від захитувань на хвилях.
"Де шукати хостів?" - пульсувало в моїй голові безупинно. Є така приказка: щоб піймати зайця, треба думати як заєць😉 тож, згадала свій досвід.
В мирні часи я мріяла працювати в команді "Світ навиворіт" у Діми Комарова. В мене вже був великий досвід самостійних подорожей і складання маршрутів. Навіть сайт + авторська програма на "Першому автомобільному". Але я жила в Енергодарі за 800 км від Київа, і Комаров про мене знать не знав. Достукатись через ел.пошту чи соцмережі ніяк не виходило. Тоді я сіла на потяг і поїхала в Київ. Чекала біля воріт телецентру "1+1" весь день. Бо знала з інстаграму що мій майбутній роботодавець зараз тут. Працює над монтажем нового сезону. І рано чи пізно він з цих воріт вийде.
Тут так само було. Я четвертий день в Ірландії і ще нічого не знаю про цю країну. Від слова "зовсім". Знання мови закінчуються вмінням познайомитись "май нейм із Наталія", все. Запитати поради ні в кого. Але я живу в наметі ще з трьома жінками і перспектива подальшого розселення ніяк не райдужна. Я одна. Закинуть куди завгодно.
Тому вирішую питання самостійно. Місцевість наче норм - є пошта і магазин, навіть автобус якийсь ходе. Домовляюсь з сусідкою по намету спробувати разом бо одній лячно, пишу оголошення від руки на аркуші з зошита, вказую свій український номер телефону ( ірландську сімку нам не видавали тоді, купити без ppsn не можливо було), прошу дзвонити на WhatsApp (він є у всіх ірландців).
Іду на пошту і в той єдиний магазин. Прошу дозволу залишити мій лист на дошці оголошень. В тексті пишу, що приїхала з України, живу в наметовому містечку, шукаю роботу і житло. Максимально детально хто ми такі - шукаємо КІМНАТУ і РОБОТУ.
Дозволяють. Оголошення спрацьовує.
За цей час, що я живу у хостів і спілкуюсь з ірландцями (зараз в мене вже четверте АРП за два роки) зрозуміла - більшість з них ПОНЯТТЯ НЕ МАЮТЬ що українці шукають житло.
І що взагалі існує така програма ARP (держава платить 600 є щомісяця за проживання біженців в приватній власності ірландців).
Місцеві люди, особливо в селі, дуже далекі від світових новин і живуть звичною схемою дім-робота-дім. Роками! Ввечері дивляться телевізор, а не вишукують тематичні групи в фейсбуці кому б з українців допомогти. От чесно.
Але в їх рутинній схемі є маршрут "магазин", наприклад, чи пошта, ринок, бібліотека. А там - купа оголошень з анонсами подій, рекламними пропозиціями та іншим, що їх може зацікавити. Вони звертають на це увагу. Так чого цим не скористатись?
Якщо це дійсно ваша мета - робота/житло, ви ЩОСЬ для цього зробите. Щоб знайти і отримати.
Можна місяцями писати в чати де не має ірландців українськими буквами "шукаю житло по програмі" і на щось сподіватись.
Але що це дасть? Ви ж не ловите рибу сидячі з вудкою на дивані 🤷♀️ це та сама аналогія. Шукайте ірландців там, де вони вас можуть побачити і почути.
Бажаю успіху 💙💛