Привіт, друзі.
Гадаю, більшість з вас люблять спостерігати за птахами. Я теж. І от цього року нарешті почепила в себе в саду на літо годівничку.
Обзавелася такою красою ще на початку травня для завсідниць мого саду — синичок, які полюбляють тусити на нашій абрикосі. Захотілося їм зробити приємне. І хоча їжі для птахів наразі вдосталь, усе ж таки інколи можна поласувати і десертом: зернятами в такому естетичному «бістро».
З усіх зернят обрала гарбузові, бо насіння соняшника випадає з отворів годівнички, а ці якраз добре «фіксуються».
Годівничка висить напроти кухонного вікна, і коли мию посуд, спостерігаю, чи бува не прилетіли мої жовтобокі гості поласувати смаколиком. Та вони, хитрунки, прилітають тоді, коли мене нема вдома. Адже помітила, що зерняток у годівничці все меншає та меншає. Вже навіть подумала, що їм хтось в цьому ділі допомагає. Та сьогодні зранку застала їх зненацька, бо ж голосно теревенили-цвірінькали, гойдаючись на грибочку-годівниці.
Але абрикоса від травня вже добряче вкрилася листям, що синичкам дає змогу легко ховатися у ньому, натомість мені заважає їх добре роздивитися. Ех! Уже не кажучи про те, щоб зробити фото. Але я не втрачаю надію. Принаймні тепер я точно знаю, що годівничка виконує свою функцію, а це, погодьтеся, чудовий привід для радості.
Усім гарного дня!