Тепер ти знаєш, шо я сміюсь, навіть коли сильно хочу плакать. Це щось зворотнє до розладу адаптації. Дайте мені чорні окуляри і привід про щось побалакать. І ніхто не побаче цієї самостигматизації. Не мені ж бути тим небораком, Якого б жаліли. Тому прошу: будь-яка абстракція, Щоб я могла посмішити. Дивись, яким цвіте — білим-білим. Завжди можна накинути декорацію. Чи лати. В якій він палаті? Ми всі у якійсь палаті. Така от розплата. За щось.
Злітають ТУ-шки з аеродромів, Назв яких ми ніколи не знали раніше. Спочатку убивча тиша. Кожен сидить удома. Чекає. Пишуть: Три години до початку погрому. Організм себе вимикає. Ставить на автозбереження. Як мама, яка не давала мені багато робити по дому в дитинстві. Казала «ще напрацюється». Звучало, як застереження. Збулося.
Тепер ти знаєш, що моє волосся Вкладається і змінює колір Без будь-якого мого втручання. Хіба моє вічне бурчання Трохи дає йому волі. А так воно живе без жодного контролю. Як зморшка на лобі, хто б і як з нею не боровся. З десятого класу. «Мені не нравиця» «Так хочу пить, давай вже того квасу» «Які ж красиві степи Донбасу!» «Та наші Херсонські — лучші.» «Диви, які добрі груші!» «Давайте серйозно! Ну, хвате бавиця!» «У них там інжир вже вʼялиться. Білий, великий. Червоний поїли — навіть дозріти не встиг, уяви!» «Вони скидають з будівель українські прапори… І вішають свої. Шмати свої.» От, про що ця зморшка на лобі. Вона основоположна. Її не треба нічим заповнювати. Вона і так непорожня.
Ракета з ТУ-шки летить курсом на Київщину. Через Конотоп. Коли вже їх забере той локальний великий потоп? На Франик одна. В Запоріжжі уже. Балістика. Змінює курс. Вʼється вужем. У міста потроху вже можна намацати пульс. День неспішно вдягає лати. Знову лягаю спати. Вибух перший. Щоб заснути, треба їх порахувати.
Gala Kavun 08.05.2024
На FPV-дрони сюди, будь ласка: https://send.monobank.ua/jar/TGjen3Dhs 4441111155906575 (Моно) 5169330537306067 (Приват, ГО) PayPal: kavunchik05@yahoo.com
