ате в мене є: квиток на трамвай з Праги (яким я їхала не туди і загубилася 😅), камінчик з пляжу в Албанії, і ще записочка від дівчини з Італії, з якою ми познайомились у хостелі — вона залишила мені рецепт пасти карбонара.
Мені здається, саме ці дрібниці й роблять подорожі моїми. Бо що з того магніта, якщо він просто висить на холодильнику? А ось квиток, з яким я бігла, бо думала, що спізнюся на автобус — це ціла історія.
Іноді думаю: а може, взагалі не варто збирати сувеніри. Краще збирати моменти. Наприклад, як у Тбілісі я заблукала серед вузьких вулиць і випадково потрапила у двір, де старий чоловік грав на акордеоні. Я стояла і слухала хвилин 20. І тепер цей момент у мені живе, як найкращий подарунок.