Вітаю! От, реально хто б міг подумати, що в самому серці Запоріжжя колись була маленька Америка? Ну серйозно, 1927 рік, Радянський Союз, все гуде від індустріалізації, а тут – бац! – і на березі Дніпра виростає цілий американський квартал. Не казка, не міф, а цілком реальна історія, про яку майже ніхто не згадує. Тож налийте собі кави (або щось міцніше, я не засуджую), і слухайте, що тут було.
У ті скажені двадцяті радянська влада вирішила: все, час будувати нову промислову імперію. І головна фішка – Дніпрогес. Гігантська гідроелектростанція, яка мала зарядити струмом півкраїни. Але, як це буває, спеціалістів своїх не вистачає. І тут на арену виходять американці, такі собі інженерні месії. В Штатах вони вже греблі зводили, а тут їм випав шанс “прокачати” цілу країну. Так у Запоріжжі з’явилося американське селище – місцева “Little America”: інженери, робітники, техніки – усі зі Штатів, усі при ділі.
Ви тільки уявіть: акуратні домики, газони підрізані, вулиці широкі, навіть їдальня зі справжніми американськими стравами (ну, настільки, наскільки це було можливо у 20-30-х в Україні). Для місцевих це був якийсь космос, чесно. Американці притягнули не лише свої технології, а й лайфстайл. Кажуть, навіть бейсбол ганяли у вільний час – от би подивитися на обличчя наших селян, коли ті вперше побачили цю дивну гру з битою!
А ще ж були зірки серед інженерів, ну типу Х’ю Купера – гуру будівництва гребель, американська легенда. Він не просто рулював проектом, а ще й наших людей вчив – такий собі обмін досвідом: вони нам – технології, ми їм – креатив і, мабуть, трохи гостинності. Не лише промисловий міст, а й культурний, так би мовити.
Ну і, звісно, не все було в рожевих тонах. Американці реально парились, що не можуть знайти арахісове масло чи звичний бекон. Клімат збивав з ніг, мовний бар’єр, культурний шок... Наші сторони теж дивувалися – ті надто прямолінійні, а наші – ну, ми ж любимо імпровізувати! Але працювали всі разом, бо мета була спільна – Дніпрогес.
З часом, десь до 1933-го, коли станцію запустили, американське селище почало танути, як весняний сніг. Спеціалісти поїхали додому, у їхні будинки заїхали радянські робітники. Тепер від того куточка Америки майже нічого не лишилося – хіба якісь спогади у старожилів та пожовклі архіви. Але, якщо чесно, ця історія – живий доказ: світ був пов’язаним ще задовго до Facebook і TikTok. Думали, глобалізація – це щось нове? Ага, розбіглись, ще тоді, у Запоріжжі, був свій “інтернаціонал”.
Було б круто, правда ж, прогулятись тим селищем? Я б, чесно, не відмовився глянути на їхній бейсбольний матч чи зацінити, що там у їдальні готували. А ви чули про цю історію? Може, ваші родичі щось розповідали про “американців на Дніпрі”? Кидайте в коментарі! До нових зустрічей, разом ще не таке розкопаємо!