Привіт, друзі! Сьогодні, 23 серпня, у нас День Прапора України, і я не міг просто сидіти вдома. Знаєте, як це буває – душа просить чогось особливого, патріотичного, але без зайвого пафосу. Отож, вирішив я влаштувати собі невеликий поход до Дніпра тут, у Києві. Не те щоб це був якийсь екстремальний трек, але для душі – саме те. Я часто пишу вам про свої вилазки на природу, бо знаю, що серед вас багато таких, як я, хто любить просто вийти, подихати свіжим повітрям і відчути зв'язок з нашою землею. Тож давайте я розповім, як це було, ніби сидимо за чашкою кави і я ділюся враженнями.
Почалося все з того, що я вийшов рано вранці, аби уникнути спеки – літо ж іще не відступило повністю. Шлях мій пролягав через околиці, де ліс підходить майже до міста. І от, іду я стежкою, сонце пробивається крізь гілки, а на опушці бачу – стоїть собі лошадка. Не якась там дика, а, мабуть, з чиєїсь ферми поблизу, пасеться спокійно, жує траву, ніби нічого особливого. Я зупинився, подивився на неї, і подумав: ось воно, просте життя, без турбот. Вона навіть голову підняла, ніби привіталася. Знаєте, такі моменти нагадують, чому я люблю ці прогулянки – несподіванки на кожному кроці. Якщо ви теж фанати природи, спробуйте якось вийти рано, не пошкодуєте.
Далі дійшов до Дніпра, і отут уже справжня краса розкрилася. Вода тепла, як у серпні й має бути – я навіть скинув взуття і зайшов по кісточки, аби відчути. Пливеш поглядом по річці, а там утки плавають, цілі сімейки, пірнають, крякають. Ніби й нічого особливого, але в такий день це наче символ – життя триває, попри все. А на березі навпроти – золоті купола виблискують на сонці, мабуть, Лавра чи якийсь храм, що додає такого урочистого настрою. І отут же, поруч, стоїть пам'ятник "Батьківщина-мати", той велетенський, що дивиться на весь Київ. Вона ніби охороняє нас усіх, стоїть непохитно, з мечем у руках.
Але головне, що вразило сьогодні, – це прапор. На великому флагштоку, що біля річки, розвивається наш синьо-жовтий, величезний, як велетенське полотнище. Вітер його підхоплює, і він майорить так гордо, ніби каже: "Ми тут, ми стоїмо!" У День Прапора це особливо чіпає за живе. Я постояв, подивився, як він грає на вітрі, і подумав про все, що ми пережили. Знаєте, друзі, я не з тих, хто любить гучні слова, але сьогодні відчув гордість по-справжньому. Якщо ви в Києві, раджу сходити туди – не пошкодуєте, особливо зараз, коли все таке символічне.
Отак і минув мій день – просто, але з душею. Діліться в коментарях, чи святкували ви сьогодні, може, свої історії розкажіть? Я завжди радий почути від вас, бо цей блог – наш спільний простір. До наступних пригод, друзі! Бережіть себе і нашу Україну.