Вітаю, всіх! Сьогодні ділюся з вами враженнями від поїздки, яка ще довго грітиме душу – підйом канатно-крісельною дорогою на полонину Боржава, прямісінько до гори Гемба. Якщо ви, як і я, любите, коли гори обіймають тебе краєвидами, а вітер співає пісні свободи, то ця пригода точно для вас. І так, у мене є купа фото, які я ледве втримався, щоб не завалити ними весь цей блокчейн! :) Шуткую...
Ну, ви тільки, уявіть: Закарпаття, село Пилипець, де повітря таке чисте, що, здається, його можна пити ложкою. Саме тут починається наша подорож – канатна дорога, яка тягнеться на 1650 метрів і за 15-20 хвилин піднімає вас майже до самої Гемби, на висоту близько 1491 метра. Це найдовший підйомник у Закарпатті, і повірте, він вартий кожної секунди. Сідаєш у крісло, ноги звисають над землею, а перед очима – букові ліси, ялиці й пагорби, які плавно перетікають у безкраї полонини. Я сидів, тримаючи камеру напоготові, і намагався не пропустити жодного кадру, бо кожен поворот відкриває нову панораму.
Коли піднімаєшся, відчуття, ніби летиш над Карпатами. Десь унизу миготять дахи Пилипця, а попереду – Гемба, яка манить своєю куполоподібною вершиною. Знаєте, що круто? Ця канатка працює цілий рік, тож чи то літо з його зеленню, чи зима з засніженими схилами – краса гарантована. Я був там улітку, коли полонини вкриті чорничними килимами. І так, я не втримався, з’їв жменю ягід прямо на схилі – смакота, яку не купиш у супермаркеті!
Верхня станція підйомника – це вже майже Гемба, але до самої вершини ще хвилин 20-30 пішки. І тут, друзі, відкривається вид, від якого щелепа падає. Уявіть: ти стоїш на краю світу, а навколо – хвилясті хребти Боржави, десь вдалині маячить гора Стій, найвища точка масиву (1681 м), а під ногами – трава, м’яка, як килим. Я дістав телефон, щоб зняти панораму, і зрозумів, що жодна камера не передасть цього відчуття простору. До речі, тут часто літають парапланеристи – яскраві крила над горами додають цій картині якогось магічного вайбу.
Поруч із верхньою станцією є Чайовня Сурія – місце, яке стало легендою серед мандрівників. Уявіть собі дерев’яну хатинку, де пахне травами, подають вегетаріанські страви, як-от грибну юшку чи банош, і наливають чай, від якого зігріваєшся навіть у вітряну погоду. Я взяв собі гарячий напій на основі вина і сидів на терасі, милуючись горами. Середній чек там – десь 200 гривень, але вид із вікна безцінний. Якщо плануєте похід, раджу зупинитися тут на перекус, бо енергія для спуску точно знадобиться.
Для тих, хто не любить довго ходити, канатка – ідеальний варіант. Вона робить Гембу доступною навіть для новачків чи сімей із дітьми. Але якщо душа просить пригод, можна спуститися пішки до водоспаду Шипіт – це десь 9 км легкого маршруту через полонини. Я вирішив прогулятися, і не пошкодував: стежка веде повз чорничники, а шум водоспаду чути ще здалеку. Шипіт – це окрема любов, але про нього, мабуть, напишу окремо, бо там є що розказати.
Кілька порад від мене: беріть із собою вітровку, бо на Боржаві вітряно, навіть якщо внизу спека. І не забудьте зручне взуття, якщо плануєте йти пішки. Вартість підйому – 70-100 гривень залежно від віку, діти до 12 років катаються безкоштовно. Якщо захочете екстриму, біля підйомника пропонують джипінг або велотраси – від легкої “Romantika” до шаленої “Super Mario”. Я поки обійшовся без цього, але, може, наступного разу наважуся.
Знаєте, що мене вразило найбільше? Тиша. От коли стоїш на Гембі, чуєш тільки вітер і далеке дзижчання бджіл. У такі моменти розумієш, чому Карпати називають місцем сили. Тож, друзі, якщо шукаєте місце, де можна перезавантажитися й набратися вражень, Боржава чекає. Пишіть у коментарях, хто вже був, і діліться своїми улюбленими маршрутами – я прогнозую, що серед вас повно гірських романтиків!
