Вітаю! Слухайте, є тут одна історія, яка ну просто не дає мені спокою, особливо зараз, коли всі реально на нервах через те, як вкотре доводиться відстоювати свою незалежність. Я, чесно, люблю поритися в архівах – ну бо як інакше, якщо не розумієш, звідки ти, то куди ти взагалі прешся? От і натрапив я на таку історію, яка, як на мене, стала першим масовим злочином росіян проти українців не десь там «в теорії», а по-справжньому – коли вже була Україна, нехай і ще не зовсім на ногах, але вже геть не імперія.
Було це в серпні 1917-го. Київ, революція, все крутиться, як у серіалі – тільки без хепі-енду. Хлопці з полку Богдана Хмельницького – оті самі, богданівці – реально перші, хто сказав: «Ми тут за Україну, а не за царя чи якусь там Гетьманщину». Уявіть, їдуть собі, горять очі, мріють про автономію, про свою країну. А тут – сюрприз від росіян. Кірасири, донські козаки, отой старий набір – як у поганому бойовику: кулемети на горбиках, все підготовлено, чекали. Поїзд під’їхав – і понеслась. Дерев’яні вагони, які нафіг броня? Вісімнадцять хлопців просто розстріляли, як у тирі, а хто вижив – то реально диво.
Але ж ні, на цьому не зупинилися. Догнали їх на Пост-Волинській, оточили і давай ще й знущатися: «Ми вам пакажем, хах...є морди, автаномію!» – ну це ж просто дно. Таке враження, що їм сам факт існування українців – кістка в горлі. Не просто стріляли, а ще й кричали, щоб уся ідея незалежності зникла з лиця землі. І знаєте, це вже був чіткий сигнал – не відпустять нас просто так.
Те, що потім відбулося в Києві – це було щось! Сотні тисяч людей вийшли на вулиці, нарешті назвали речі своїми іменами: росіяни – чужинці. Після стількох років мовчання – і тут такий прорив. Українці вперше реально відчули себе нацією, а не просто населенням. Тих хлопців з Богданівського полку поховали на Замковій горі з усіма почестями. Не знаю, чи зараз хтось про це згадує, але, чесно, треба пам’ятати, бо вони – перші герої саме сучасної України.
І от скажу вам: історія – то не тільки дати і параграфи. Це те, що нас тримає купи. Може, хтось із вас бував на Замковій горі чи копався в темі 1917-го – пишіть, обов’язково обговоримо, бо від таких історій реально мороз по шкірі, і без них туманиться, за що ми боремось.
До зв’язку, друзі! Не забувайте своє коріння.