Привіт, друзі! Давно не писав про нашу стару Галичину, але от наткнувся на дещо, що мене самого зачепило – плаваючі млини на Дністрі. Між двома війнами, коли світ ще не оговтався від першої, а вже насувалася друга, на річці стояли ці дива техніки, які пливли водою, мов кораблі.
Я от сиджу, дивлюся на старе фото, і думаю, як то люди тоді жили, працювали, не маючи наших сучасних гаджетів. Розповім вам, що вдалося накопати, бо знаю, що ви любите такі історії з нашого краю, де все переплетено – природа, люди і трохи забутої романтики. Отже, Дністер у Галичині – то не просто річка, а справжня артерія життя. В ті роки, з 1918 по 1939, коли Галичина була частиною Польщі, селяни й міщани залежали від неї повністю. А плаваючі млини, чи наплавні, як їх ще називають, були геніальним винаходом для таких місць. Це не ті стаціонарні, що на греблях сидять нерухомо, а справжні баржі чи човни з млиновими механізмами всередині. Кріпилися вони палями до дна, щоб не несло течією, але як вода піднімалася – повінь чи що – то їх відв'язували і перепливали в безпечніше місце. Уявіть: млин пливе, а всередині жорна мелють зерно на борошно! Течія крутила колеса, ніяких тобі двигунів чи електрики – чиста сила природи.
Такі млини були відомі в Україні ще з XVI-XVII століть, на великих річках типу Дніпра чи Дністра, бо там течія сильна, а береги не завжди зручні для будівництва. Я от спеціально порпався в архівах, бо цікаво ж, скільки їх було в нашій Галичині. Виявляється, в 1880-х роках по всій Галичині (а це територія нинішньої України і Польщі, десь 78 тисяч квадратних км) налічувалося понад 4 тисячі млинів різного типу, включаючи ці плаваючі, чи "ship mills", як їх у datasetах називають. До 1920-1930-х кількість зменшилася до десь 3,5 тисяч – мабуть, через війни, економіку чи нові технології, як парові млини. Але на Дністрі вони трималися, бо річка ідеальна для такого: довга, звивиста, з хорошою течією. Конкретно floating mills зустрічалися ще в середині XX століття, але пік їх у міжвоєнний період. А в польському архіві NAC є фото одного такого млина біля села Коłodрубка (то десь біля Дністра в нашій Івано-Франківщині). На знімку – загальний вид: баржа на воді, річка навколо, ніяких людей не видно, але уявляєш, як там млинар працював, мішки з зерном тягав. Дата – між 1919 і 1939, якраз наш період.
Шкода, що деталі конструкції не видно чітко, але ясно, що то був промисловий об'єкт, пов'язаний з харчовою галуззю – борошно ж для хліба, основа життя. Знаєте, друзі, чому це мене так зацікавило? Бо то ж не просто техніка, а частина нашого побуту. Селяни з навколишніх сіл везли зерно на возах, чекали черги, базікали про врожай, про політику – Польща тоді, українці під тиском, але життя йшло. Ці млини переміщувалися річкою, залежно від сезону, бо Дністер – річка примхлива, то міліє, то розливається. В Галичині їх будували з дерева, на баржах, і вони були дешевші за стаціонарні, бо не треба греблі рити. Але ризики були: повінь могла знести все, або лід зимою. Я читав, що такі млини існували на Дністрі поряд з іншими водяними підприємствами – тартаками, греблями. То була ціла мережа, що годувала регіон. Отакі от справи, шановна спільното.
Шкода, що зараз від тих млинів лишилися хіба фото в архівах да спогади старих людей. Але це нагадує, як наші предки вміли пристосовуватися до природи, не ламали її, а використовували. Якщо хтось з вас має родинні історії про Дністер чи млини – пишіть в коментарях, бо люблю, коли ми разом доповнюємо такі розповіді. Наступного разу, може, про щось інше з Галичини розкажу, бо край наш багатий на таємниці. Бувайте здорові, і до зустрічі в блозі!