Привіт, друзі мої вірні читачі! Знаєте, як це буває – гортаєш старі фото, і раптом натикаєшся на щось, що просто пробиває наскрізь.
От нещодавно потрапило мені до рук одне таке знімання: 1956 рік, Магадан, група українців у табірному бараці святкує Різдво. Уявіть: сирий, холодний барак десь на краю світу, де вітри з Колимських гір пронизують до кісток, а люди, вислані туди московською владою просто за те, що були українцями – інтелігентами, селянами, хто там ще – не здаються. Вони вбрані в вишиванки, з вертепом посередині, ялинка прикрашена чим попало, але стоїть, як символ незламності. Я от дивлюся на це і думаю: ну як так, хлопці й дівчата, наш народ завжди знайде спосіб триматися купи, навіть коли все проти.
Давайте я вам розповім, що там взагалі відбувалося, бо це не просто фото, а шматок нашої історії, який болить досі. Магадан – це ж не курорт, це серце Колимських таборів, де Сталінський режим запроторював мільйони. З 1930-х по 1950-ті туди відправляли політичних в'язнів, і серед них купа українців. Чому українців? Бо після колективізації, голоду, репресій проти інтелігенції – всіх, хто міг опиратися радянській машині. От уявіть: поети, вчителі, селяни з Західної України після 1939-го, коли совєти "приєднали" ті землі. Багато хто з них потрапив туди за "антирадянську агітацію" чи просто за те, що співав колядки або говорив українською. За даними істориків, у Колимських таборах загинуло десь до двох мільйонів людей – від голоду, морозів, каторжної праці на золотих копальнях. Але ті, хто вижив, не втрачали духу.
А от 1956 рік – це вже після смерті Сталіна, коли Хрущов почав ту свою "відлигу". Деяких амністували, але багато хто ще сидів або жив у засланні, бо повертатися додому не дозволяли. І ось у такому бараці, де стіни з дощок, а дах протікає, українці збираються на Різдво. На фото видно: чоловіки в шапках, жінки в хустках, хтось з бородою, як у вертепі, і всі в традиційному вбранні. Вони, певно, потайки змайстрували той вертеп – фігурки Ісуса, Марії, волхвів – з чого було, може з дерева чи тканини. Ялинка прикрашена, мабуть, саморобними іграшками, бо де там у таборі взяти справжні. І це не просто свято, це акт опору. Бо совіти ж забороняли Різдво – замість нього пхали свій "Новий рік" з Дідом Морозом, щоб витравити все християнське, все українське. Але наші люди ховали традиції: колядки співали тихо, кутю варили з того, що поцупили з кухні, і пам'ятали про домівку.
Я от згадую розповіді старших – мій дід, наприклад, хоч і не був у Магадані, але чув від знайомих, як там виживали. Зберігали вишиванки в потаємних місцях, передавали рецепти святкових страв шепотом. На тому фото видно, як вони сидять і стоять тісно, ніби обіймають одне одного поглядами. Це ж не просто група людей – це спільнота, яка тримається за свою ідентичність. І знаєте, друзі, це нагадує нам сьогоднішнє: скільки б нас не намагалися зламати, ми завжди знайдемо спосіб святкувати, пам'ятати, боротися. Отакі історії роблять нашу націю сильною.
Якщо ви маєте схожі фото чи розповіді від рідних – пишіть у коментарях, поділіться. Разом ми збережемо цю пам'ять. А наостанок скажу: нехай наше Різдво завжди буде теплим, навіть якщо зовні мороз. До зустрічі знову, в цьому блозі! 💙💛