Привіт, друзі з мого блогу! Знаєте, іноді я переглядаю старі фото і думаю: а що, якби ці стіни могли говорити? Ось недавно натрапив на одну чорно-білу світлину – там величезна цегляна будівля з вишуканими арками і башточками, ніби з готичного роману, а перед нею стоїть старенький автомобіль, такий, з круглими фарами, наче з фільмів про гангстерів 30-х. Дерева навколо, дорога вигинається, і все це ніби застигло в часі, чекає, щоб хтось розкопав його секрети. І ось що я вам скажу: ця будівля – не просто купа цегли, це серце Київського політехнічного інституту, і історія за нею така, що ви будете сидіти на краю стільця, обіцяю.
Уявіть собі, шановні мої підписники, кінець 19 століття. Київ кипить життям, але не все так просто. Цукрозаводчики з південно-західного краю – ці хлопці, що робили статки на солодкому бізнесі, – збираються на приватну нараду. Не де-небудь, а в будинку Лазаря Бродського, одного з тих магнатів, про яких шепотіли в салонах. Дата – 25 листопада 1896 року. Атмосфера напружена: двері зачинені, слуги мовчать, а за столом вирішують долю цілого покоління. "Треба нам свій технічний виш, – кажуть вони, – бо Європа йде вперед, а ми що?" І отак, з цієї таємної зустрічі, народжується ідея Київського політехнічного інституту. Ви відчуваєте цей саспенс? Ніби за лаштунками великої гри, де ставки – майбутнє науки.
А тепер уявіть день відкриття – 31 серпня 1898 року. Урочисто, з фанфарами, і КПІ стає одним з найбільших технічних вишів Європи. Але почекайте, це тільки початок. Перші випускники – 1903 рік, і хто ж очолює Державну екзаменаційну комісію? Дмитро Менделєєв власною персоною! Той самий, що періодичну таблицю винайшов. Уявіть: 93 хлопці, напружені, як струни, здають іспити під оком генія. І не просто дипломи – їм вручають нагрудні знаки, ніби ордени за бій. Скільки з них, думаю, не спали ночами, готуючись? А ви, друзі, уявіть себе на їхньому місці – серце калатає, майбутнє на кону.
І от ми підходимо до того, що робить КПІ справжньою легендою. Бібліотека – найбільша науково-технічна в країні, понад 2,6 мільйона книг! Уявіть, як студенти блукають тими полицями, шукаючи відповіді на загадки всесвіту, а за вікнами – той самий головний корпус, що на моєму фото. Архітектурний шедевр кінця 19 – початку 20 століття, одна з найкращих навчальних будівель Києва. Цегла, арки, деталі, що шепочуть про минуле. Я от дивлюся на ту світлину і думаю: а що ховається за тими вікнами? Може, старі лабораторії, де робили відкриття, що змінили світ?
Сьогодні КПІ імені Ігоря Сікорського – один з гігантів Європи, 160 гектарів території! Це ж ціле місто в місті, де кипить життя, винаходи, драма. Друзі, якщо ви в Києві, загляньте туди – відчуйте ту енергію, що почалася з таємної наради. А я ось сиджу, переглядаю фото і думаю: скільки ще секретів ховає цей політех? Пишіть в коментарях, чи були ви там, чи маєте свої історії – подобається, коли моя спільнота ділиться. До наступного посту, тримайтеся в напрузі!