Привіт, друзі! Знаєте, останнім часом бачу як багато пишуть про правопис – хтось скаржився на плутанину з новими правилами, хтось просто цікавився, чому раптом "проєкт" замість "проект". Тож вирішив я зібрати докупи все, що знаю, і розповісти про це по-людськи, без сухої академічності, але з фактами на руках. Бо ж мова – це не просто правила, це наша історія, наші корені, і часом вона еволюціонує так само непередбачувано, як і життя навколо.
Давайте почнемо з витоків, бо без них не зрозуміти, чому правопис у нас такий, який є. Ну, от тільки уявіть собі: ще в XVI столітті, коли Мелетій Смотрицький у 1619 році видав свою "Граматику Славенську", то це був перший серйозний крок до упорядкування. Він ввів букви, як "ґ", і взагалі намагався зробити все логічним, базуючись на фонетичному принципі – тобто пиши так, як чуєш. Звідти пішла традиція, яка тягнеться через століття. Потім були різні періоди: у XIX столітті Тарас Шевченко й Пантелеймон Куліш намагалися стандартизувати, Куліш навіть свій правопис запропонував, "кулішівку", де акцент на фонетиці. А в радянські часи, ой, там було весело – 1928 року "скрипниківка" від Миколи Скрипника, яка була прогресивною, з "ґ" і без зайвих русизмів, але потім у 1933-му її скасували, і правопис став ближчим до російського, щоб, мовляв, "зближувати народи". Багато хто з істориків каже, що це було частиною репресій, бо справжня українська мова лякала владу. Я от сам, коли копирсався в архівах для цього посту, подумав: скільки ж разів нашу мову намагалися "причесати" під чиїсь інтереси!
А тепер про сучасність – те, що вас, мабуть, найбільше цікавить. Остання велика реформа сталася в 2019 році, коли Кабмін затвердив нову редакцію правопису. Офіційно вона почала діяти з 3 червня того року, але були судові тяганини, і тільки в 2024-му, 22 травня, Верховний Суд остаточно підтвердив її чинність, скасувавши всі оскарження. Тобто тепер це закон, і старі норми потроху відходять у минуле. Чому зміни? Бо мова жива, вона вбирає нові слова з англійської, грецької, латини, і треба було адаптувати. Наприклад, тепер у запозиченнях з'явилося більше варіантів: можна писати "катедра" або "кафедра", "етер" чи "ефір" – обирай, що ближче до оригіналу. Або ось "проєкт" і "проєкція" – це повернення до старої традиції з "є", бо в латині там "e", і так точніше передається вимова. Я сам спочатку плутався, але звик, і тепер здається природним.
Ще крута штука з фемінітивами – тепер офіційно "міністерка", "директорка", "авторка", бо мова має відображати реальність, де жінки на ключових посадах. Пів з іменниками: "пів яблука", "пів Києва", але "півострів" разом. І про "и" на початку слів: вилучили "индик", тепер тільки "індик", бо "и" лишилося тільки в "ірий" та "ирий". А бренди? "Гугл" з малої, як і "інтернет", бо вони стали загальними. О, і "Ігорьович" поряд з "Ігорович" – варіанти для імен по батькові. Загалом змін близько 30, і вони поділяються на обов'язкові та варіантні. Обов'язкові – це як "архіважливий" з "архі-", а варіантні дають свободу, щоб не ламати звички відразу.
А тепер про чутки, що дефіс прибрали. Друзі, я перевірив офіційний текст реформи 2019 року – ні, не прибрали! У § 40 "Складні прикметники" чітко сказано: з дефісом пишуться ті, де основи означають відтінки кольорів або поєднання кількох кольорів в одному предметі. Приклади прямо з тексту: блакитно-синій, жовто-блакитний, жовтувато-рожевий, кисло-солодкий, молочно-білий, сіро-голубий, темно-зелений, червоно-зелено-синій. Бачили? "Жовто-блакитний" – це ж про наш прапор, і дефіс на місці. Виняток тільки для окремих кольорів, як "жовтогарячий" чи "червоногарячий", які пишуться разом, бо вони позначають один відтінок, а не поєднання.
Чому ж тоді чутки? Мабуть, плутанина з іншими змінами. У 2019-му справді оновили багато чого – наприклад, для прикметників зі сполучними "о" чи "е" їх пишуть разом, як "агрокультурний" чи "електросиловий". Або якщо перша частина від прислівника, типу "важкорозчинний". Але для поєднань кольорів правило лишилося старим: дефіс, бо це сурядні основи, рівноправні. Я от думаю, може, хтось переплутав з "пів-", де тепер "пів яблука" окремо, але "півострів" разом. Або з фемінітивами, де все нове. Але для "синьо-жовтий" – усе по-старому, з дефісом. І це логічно, бо так мова зберігає гнучкість: пишеш "синьо-жовтий прапор", і одразу ясно, що два кольори в гармонії.
Ще цікавий момент: у правописі є варіанти. Наприклад, якщо слово стає терміном, воно може писатися разом, але для кольорів – ні, дефіс домінує. А в повсякденному вжитку, друзі, я раджу дотримуватися офіційного, бо в школах, ЗМІ й офіційних текстах саме так. Якщо ви пишете блог чи статтю, як я, – перевірте в словнику чи на сайті МОН, щоб не нарватися на критику від педантів. Ось, наприклад, у "Словнику української мови" чи в онлайн-версії правопису все це є. А якщо хтось каже "прибрали дефіс" – спитайте джерело, бо часто це просто міф з соцмереж.
Також, ділюся із вами першоджерелом, де можете зануритися в ці питання більш професійно.
Загалом, шановні, наша мова – це живий організм, і такі деталі роблять її багатою. Не бійтеся експериментувати, але з повагою до правил. Якщо у вас є приклади з життя, де ви плуталися з дефісами, – пишіть у коменти, обговоримо! Може, наступний пост присвячу іншим міфам про правопис. Тримайтеся, говоріть чистою українською, і до зустрічі в наступному матеріалі.