Наближається Новий рік. У повітрі витає дух свят, все навколо мерехтить гірляндами і моя стрічка також:) А в кожному дописі рука свербить підводити підсумки, робити висновки із розумним виразом обличчя або висловлювати мрії. Останніми днями чомусь ніяк не виходило написати щось велике. І щось маленьке теж. Кілька днів у мене гостювала подруга, про що ви можете почитати ось тут, а заодно і помилуватись картинками вечірнього різдвяного Львова...
New Year is approaching. The spirit of the holidays hovers in the air, everything around shimmers with garlands and my blog too:) In recent days, it was impossible to write a post. A friend visited me for a few days. You can read here about our walking by Lviv.
Сьогодні ловлю себе на думці, що вперше за багато років я відчуваю перед Новим роком щось трішки схоже на радість. Ця радість поки що така дуже квола, маленька і боса, але може і з неї щось виросте? Майже щодня я відчуваю спокій і нейтральне ставлення до світу. Якщо у вас довгий час була депресія чи невроз чи якісь інші психологічні проблеми, то із цього неможливо перейти одразу в позитивний стан. Спочатку слід вийти на точку нуль. На відчуття спокою та нейтралітету відносно світу. Якщо вам дуже сумно, а потім дуже весело, то це є трохи погано:) Відчуття щастя, гармонії та радості ми у собі нарощуємо поступово. Як м'язи у залі. Або як здобуття якоїсь навички чи вивчення нової спеціальності... Все маленькими кроками. Навіть мікроскопічними.
Today I catch myself thinking that for the first time in many years I feel something a little like joy before the New Year. Earlier, the holidays caused sadness for various reasons. This joy is still very weak, small and barefoot, but maybe something will grow out of it? Almost every day I feel calm and neutral about the world. We gradually increase the feeling of happiness, harmony and joy in ourselves. Like muscles in a gym. Or as the acquisition of a skill or learning a new specialty. All in small steps.
Вчусь приймати себе і світ. Відчуваю вдячність за те, що всі живі і більш менш здорові. За здатність бачити, чути, рухатись... За прості речі. Вчусь бути вдячною за те, що мені тепло. За вікном зима, але мій дім мене береже. А хтось був змушений покинути свій дім.
Багато тепер говорять про війну, про можливість нового серйозного удару там, за тисячі кілометрів від мого дому (здається, воно в паралельній реальності!) Я не знаю, як буде. У мене моя власна війна із тарганами у голові, яку я періодично виграю. Але далі буде, звісно.
I am learning to accept myself and the world. I am grateful that everyone is alive and more or less healthy. For the ability to see, hear, move ... For simple things. I'm learning to be grateful that I'm warm. It's winter outside, but my house is taking care of me. And someone was forced to leave their home. Recently a lot has been said about the war in eastern Ukraine, thousands of kilometers from my house. I do not know how it will be. I have my own war with my own fears, which I periodically win. But it will continue, of course.
Я хочу не боятись. Багато страхів у минулому. Деякі можна спробувати подолати у новому році. А деякі зі мною назавжди. Бо на жаль, ми живемо не 500 років і я розумію,що не все встигну. Але мені так вже набридло боятись смерті, що я просто обираю жити і спостерігати, що цікавого відбудеться у цьому серіалі:)
I want not to be afraid. Many fears are a thing of the past. Some I can try to overcome in the new year. And some will be with me forever. Unfortunately, we not live for 500 years. But I'm so tired of being afraid of death that I just choose to live and watch something interesting happen in this series called Life:)
Якщо ви хочете поділитись своїми думками, спогадами чи мріями, зробіть нам із @nadin-zakrevska приємність і пишіть у цю гарну новонароджену спільноту Life stories! Дякую!
If you want to share your thoughts, memories or dreams, write to this beautiful new community Life stories! Thanks for your visit!