In a quiet yard by an old stone wall, a thick juniper bush spread its green branches. Every morning, tiny birds and sunbeams visited it.
But today something special happened: a juniper spirit awoke among the branches.
He was a cheerful little creature, covered in soft green needles, with eyes like emeralds.
He stretched, opened his eyes, and sighed with joy.
— I’m alive! And all this time, out there were sun, wind, and friends!
A butterfly was the first to greet him. It landed on his tiny hand and gently fluttered its wings. Then a titmouse flew up and chirped merrily, as if celebrating their new friend.
The juniper spirit felt warmth spreading through his branches, and the earth beneath him seemed to whisper, “Thank you for being here.” In that moment, he realized this yard was his home, and everyone who visited was his family.
From then on, everyone passing by the juniper wondered why it seemed so bright and cozy. It was simply the spirit smiling and sharing his joy with the world.
У тихому подвір’ї біля старої кам’яної стіни розкинувся густий ялівець. Щоранку його гості — дрібні пташки та сонячні зайчики.
Та сьогодні сталося щось особливе: серед гілок прокинувся дух ялівцю. Це був веселий малюк, весь у зелених колючках, із очима кольору смарагду.
Він потягнувся, розплющив очі та зітхнув від щастя.
— Я живий! І весь цей час десь там існував сонце, вітер і друзі!
Першим його привітав метелик. Він сів на лапку духа та ніжно ворухнув крильцями. Потім підлетіла синиця й весело защебетала, мов радіючи за нового друга.
Дух ялівцю відчув, як тепло розходиться по гілках, а земля під ним ніби шепоче: «Дякую, що ти тут». І в ту мить він зрозумів, що цей двір — його дім, а всі, хто приходить сюди, — його родина.
Відтоді кожен, хто проходить повз цей ялівець, дивується, чому від нього так світло та затишно. А то просто дух посміхається і передає свою радість світу.