🇬🇧 In English In the depths of an ancient forest, where the trees whispered old prayers, lived a proud wolf named Siromanets. His steps were light, and his fur shimmered under the moonlight. But his heart was hard as ice. He believed strength lay in being unyielding, and that only those who never changed deserved respect.
One day, a fierce winter descended upon the forest. The snow did not melt, and hunger clenched the bellies of all creatures like iron. The wolf stubbornly hunted where he always had, hoping the world would bow to his fixed ways. But prey vanished. He grew weaker, yet pride would not let him alter his habits.
At dawn, Siromanets met an old owl. She spoke: "True strength is not in standing still. Strength is in the ability to choose a new path with flexibility."
The wolf frowned, but at last his starving body overcame his obstinacy. He ventured where he had never gone before — to the river. There, he learned to catch fish for the first time. His teeth finally felt warm flesh, and his heart — the sweet thrill of triumph.
When winter retreated, Siromanets knew: the strongest is not the one who never bends, but the one who can transform and find new ways. And from then on, his tracks in the forest became a symbol of true strength — strength born from the power to change.
🇺🇦 Українською У глибокому пралісі, де дерева шепотіли прадавні молитви, жив гордий вовк на ім’я Сіроманець. Його кроки були легкі, а шерсть блищала під місячним сяйвом. Але серце його було тверде, як крига. Він вірив, що сила — у непохитності, і що лише той, хто не змінюється, заслуговує поваги.
Одного разу до лісу прийшла люта зима. Сніги не танули, а голод стискав шлунки тварин, мов залізо. Вовк уперто полював там, де завжди, сподіваючись, що світ підкориться його сталим правилам. Але здобич зникла. Він слабшав, однак гордість не дозволяла змінити свої звички.
На світанку Сіроманець зустрів стару сову. Вона мовила: — Справжня сила не в тому, щоб стояти на місці. Сила — в здатності гнучко обирати новий шлях.
Вовк насупився, та врешті зголодніле тіло перемогло впертість. Він рушив туди, куди ніколи не ходив — до ріки. Там уперше навчився ловити рибу. Його зуби нарешті відчули теплу плоть, а серце — солодкий трепет перемоги.
Коли зима відступила, Сіроманець уже знав: найміцніший не той, хто не гнеться, а той, хто здатен перетворюватися і знаходити нові шляхи. І відтоді його слід у лісі став символом справжньої сили — сили, що народжується з уміння змінюватися.