Привіт. Привіт усім. Добігає місяць Вересень і за кілька днів він передасть естафету своєму братові Жовтню. Мій теплий вересень. Для мене це були насичені дні. Ще трохи маємо тепла, але вже прохолодні і ранки, і вечори. Холодний вітер вже дихає осінню. Але мені все рівно приємно відчувати ніжне осіннє сонечко на своїх щічках. Частіше погода виспівує дощем. Я йду, шурхаючи ногами опале каштанове листя. Головне мені не забути парасольку, щоб не намочитися. Бо від вологи моє волосся розпушується і мені важко потім його приборкати.
Але є дні такі як сьогодні, коли можна втопитися в синьому небі і в день мені стає жарко, а від його яскравості я одягаю свої улюблені окуляри.
Мені вдалося вирватися з міської рутини. От чому в мене на роботі нема як у фільмах? Щоб керівник сказав мені, що "Я бачу що ти втомилася, візьми собі вихідний", і підмигнув одним оком. Коли починається перевтома і професійне вигоряння мені хочеться втекти подалі від усіх міських турбот.
Вперше хвилина мовчання мене застала в автомобілі. Це неймовірне відчуття, коли усі вмикають аварійку, місто наче завмирає. Один чоловік продовжував йти і тягнути свою валізу вздовж вулиці, за лічені секунди загальна атмосфера здолала і його. Це показує, що коли ми єдині, то ми зможемо здолати меншість.
Єднаймося, у цьому наша сила, друзі!
Потім я їхала, але мене стримувала якась незрозуміла тянучка вздовж міста. Виявляється трамваї стали не тільки для вшанування хвилини мовчання, а через поломку одного, який був спереду. Так, до Львова надсилають використані трамваї з усього світу. Наш мер їх охоче вводить в експлуатацію. Але трамваї ламаються усі- старі, нові, і ті, які інші країни списали. У Львові ці трамваї отримують нове життя. Я люблю за ними спостерігати, але опишу про це згодом.
Виїхавши з міста, я зрозуміла, що навігатор провів мене не тим шляхом. Та й що з того? Я роблю те, що люблю, і мені байдуже, якою дорогою їхати. Я просто насолоджуюся краєвидами і змінами в природі. І тут, керуючи авто, я придумала: треба зупинитися в селі Банюнин. Там працює «Магазин Довіри». Можливо, хтось із вас чув про це місце. Про власників багато разів знімали передачі й розповідали про їхню цікаву справу. Цей магазин діє вже років із десять. Знаєте, як уздовж дороги селяни виставляють свою продукцію (картопля, яблука, кукурудза, морква, капуста тощо)? Як тільки в мене з'явилася машина, я отримала можливість зупинятися там, де хочу, а не лише на автобусних зупинках. Це дає певну свободу!
Цього разу я зупинилася в Банюнині. Господарів не було, лише інструкція щодо оплати та користування територією. Здалеку гарбузи мали вигляд вогників, це було ціле вогненне поле. Територія розширилася, і власники створили справжнє містечко з різноманітними гарбузами. За використання фотозони встановлено ціну 200 гривень. Багато це чи мало — судити кожному, відповідно до свого гаманця. Також кожен гарбуз має на собі намальовану ціну. Є можливість оплатити на карту або залишити готівку у спеціальній банці. «Магазин Довіри» працює цілодобово. Я була дуже задоволена цією зупинкою. Мабуть, мій навігатор краще знає, якою дорогою мені варто їхати. І це було чудове рішення — слідувати його рекомендації. Далі було ще цікавіше, хоч би мені вистачило часу і сил написати продовження. Як завжди, дякую за увагу! Я відкрита до зауважень і коментарів. Бажаю вам гарного осіннього настрою!
Hello everyone! September is drawing to a close, and in a few days, it will pass the baton to its brother, October. My warm September gave me truly busy days. We can still feel the last warmth, but the mornings and evenings are already cool. The cold wind is breathing autumn, yet I still enjoy catching the gentle sunlight on my cheeks. And when the weather sings with rain, I love walking, shuffling through the fallen chestnut leaves. The main thing is not to forget an umbrella! After all, moisture makes my hair frizzy, and taming it is a real challenge. However, days like today happen: a sky you can drown in, sunshine so bright it makes you feel warm and want to put on your favorite glasses. I managed to break away from the city routine. Why doesn't my job work like in the movies? Where the boss says, "I see you're tired, take a day off," and winks. When overwork and professional burnout catch up to me, I want to escape far away from all the city worries. Today, the minute of silence caught me right in the car. It's an incredible feeling: everyone turns on their hazard lights, and the city seems to freeze. One man initially continued walking with his suitcase down the street, but within seconds, the general atmosphere overwhelmed him too. This shows that when we are united, we are capable of overcoming the minority. Let's unite; this is our strength, friends! Then I drove on, but some incomprehensible traffic jam held me back. It turns out the trams stopped not just for the commemoration, but also because one of them broke down ahead. Yes, used trams from all over the world are sent to Lviv. Our mayor willingly puts them into operation. But all of them break down—old, new, and those that other countries wrote off. In Lviv, they get a new life. I love watching them, but I'll write about that another time. After leaving the city, I realized that the navigator hadn't taken me the way I planned. But so what? I'm doing what I love, and I don't care which road I take. I just enjoy the scenery and the changes in nature. And then, while driving, I had an idea: I need to stop in the village of Baniunyn. The "Trust Shop" (Магазин Довіри) operates there. Maybe some of you have heard of this place. Many TV programs have been filmed about the owners, telling the story of their interesting business. This shop has been operating for about ten years. You know how villagers display their produce along the road (potatoes, apples, corn, carrots, cabbage, etc.)? As soon as I got a car, I gained the opportunity to stop wherever I wanted, not just at bus stops. That gives a certain freedom! This time, I stopped in Baniunyn. The owners weren't there, just instructions for payment and use of the area. From afar, the pumpkins looked like little lights; it was a whole fiery field. The area has expanded, and the owners have created a real town with various pumpkins. The price for using the photo zone is 200 hryvnias. Whether that's much or little is for each of us to judge, according to our wallets. Also, each pumpkin has a price painted on it. You can pay to a card or leave cash in a special jar. The "Trust Shop" works 24/7. I was very pleased with this stop. Perhaps my navigator knows best which road I should take. And following its recommendation was a great decision. The next part was even more interesting; I hope I have enough time and energy to write the continuation. As always, thank you for your attention! I am open to suggestions and comments. I wish you a wonderful autumn mood!
перекладено з допомогою gimini, бо я не є носієм англійської мови, але так хочеться ділитися своїми думками з усім світом.