Ці фото ще зі сонячного вересня давно у мене в чернетках. Мені дуже хотілося написати чи знайти про них відповідні поетичні рядки та взяти участь в ініціативі #fridaypoem від @lilideleopolis. Ці великі соковиті плоди схожі мені і на серця, такі з теплі і живі. Схожі і на планети, адже беруть від сонця світло і тепло. І ось сьогодні натрапила на рядки,які точно передають мої думки, проте у вишуканій формі. Як добре, що існує мистецтво! Воно допомагає нам пережити складні часи, які зараз тривають. До вашої уваги класика української літератури.
°°° Я люблю, як буває осінню пахне яблуками у хаті. Он лежать вони, повні просині, повні сонця, немов на святі;
крутобокі і вітром точені, на весілля десь приурочені, повисають на гільце зрубане і самі бубонять, як бубони...
Звуться зорями і ранетами, повні пахощів, соком гожі, доспівали попід планетами, і планети — на них же схожі.
Мились росами десь під тучею, в землю падали в добрім літі, і ставала земля пахучою, ніби яблуко на орбіті... (Андрій Малишко)
