Привіт, друзі! Ось я знову з вами в нашому куточку наукових цікавинок. Знаєте, скільки разів я сам ловив себе на тому, що уникаю неприємної інформації? От, наприклад, не хочеться дивитися на рахунок за комуналку чи читати відгуки про улюблений фільм, який виявився провалом. А виявляється, це не просто моя слабкість – це цілий психологічний феномен, який називають "ефектом страуса". І от недавно дослідники з Університету Чикаго розкопали, коли ж ми починаємо так поводитися. Давайте розберемося разом, бо це стосується кожного з нас, від малого до великого.
От подивіться: діти – це ж ходячі машини для запитань. "Чому небо блакитне? А чому риби не тонуть? А скільки калорій в тій цукерці?" Вони хочуть знати все на світі. Але в якийсь момент ми перетворюємося на дорослих, які воліють не чути поганих новин. Не хочеш знати, що каже лікар? Просто не йди на прийом. Політик сказав щось не те? Свайп – і все зникло. Психологи кажуть, що це нормально для дорослих, але звідки воно береться?
От команда на чолі з Радхікою Санфанагопалан, постдоком з Чикаго, вирішила копнути глибше. Вони опублікували дослідження в Psychological Science, і там все про те, як змінюється наша поведінка з віком. Виявляється, малюки 5-6 років ще активно шукають інформацію, навіть якщо вона може бути неприємною. А от з 7 до 10 років – бац! – і починається уникання. Діти вже стратегію будують: якщо знання викличе негативні емоції, то ну його, краще не знати.
Радхіка, яка вивчала і бізнес, і психологію, помітила цей парадокс. У бізнесі дорослі ігнорують падіння акцій чи погані тести, бо це боляче. А діти – навпаки, все їм цікаво. "Чому ми з допитливих малюків перетворюємося на інформаційних уникальників?" – подумала вона. І разом з професорами Джейн Різен та Кетрін Кінзлер вони провели експерименти.
Вони взяли п'ять причин, чому люди уникають знань: щоб не хвилюватися чи не розчаровуватися, не дізнатися щось погане про себе, не руйнувати свої переконання, захистити уподобання чи діяти в своєму інтересі, прикидаючись справедливим. Адаптували це для дітей. От, наприклад, дитина уявляє улюблену і нелюбу цукерку. Потім питають: хочеш подивитися відео, чому ця цукерка шкодить зубам? Молодші – так, цікаво! А старші: про нелюбу – будь ласка, а про улюблену – нізащо. І так по всіх мотиваціях, крім однієї – компетентності. Діти не бояться дізнатися, що погано склали тест. Може, бо в школі вчать, що все можна виправити зусиллями? "Зростаюче мислення", як кажуть.
А ще вони перевірили "моральний простір для маневру" – це коли ми використовуємо невідомість, щоб діяти егоїстично, але виглядати чесно. Діти обирають з двох відерок стікерів для себе і партнера. В одному – більше для тебе, але скільки для партнера – не видно. Хочеш дізнатися? Молодші – так, а старші все частіше кажуть "ні", щоб обрати вигідне і не мучитися совістю. "Це дозволяє взяти більше, але зберегти ілюзію справедливості", – пояснює Радхіка.
Звичайно, іноді уникати – це нормально. Інформації забагато, вона лякає чи паралізує. Але переборщити – і отримаєш поляризацію в політиці чи застиглі погляди. Як з цим боротися? Радхіка радить: подумай, чому уникаєш – може, короткостроковий комфорт важливіший за довгострокову користь? Переосмисли інформацію як корисну. А ще – втручайся в дитинстві, щоб не закріплювалося. І взагалі, терпи невизначеність, не ховайся від неї. Або, як діти, слідуй за цікавістю.
Отакі справи, друзі. Я сам після цього подумав: може, варто нарешті перевірити той email від банку? А ви як? Поділіться в коментарях, чи ловите себе на "страусинні". До наступної зустрічі – тримайтеся і не ховайте голови!
PS: ознайомитися з цим дослідженням можна більш ретельно ось тут