Здоровеньки були! Я тут таке викопав, що аж самому цікаво – як оці наші малюки, які ще й "мама" бува не завжди вимовляють, вже встигають розрулити, хто тут на дитячому майданчику бос, а хто просто статист? Серйозно, ви ніколи не ловили себе на думці: звідки вони це беруть, ці свої "я – головний"? Я от думала, що це десь років у 4 прокидається, а виявляється, що наука таке не підтверджує. І зараз розкажу чому.
Значить, уявіть: вашому малюку всього півтора року, а він уже слідкує, хто іграшку забрав, а хто віддав. Я не жартую – вчені з Барселони (Bas і Sebastián-Gallés, якщо що) провели експеримент. Два дорослих сперечаються за іграшкового ведмедя: один завжди виграє, другий – якось так... поступається. Потім ці ж двоє рубаються вже за стілець. І коли виграє "лузер" – діти реально дивуються! Уявляєте? Вони вже на такому мініатюрному віці відчувають, що є хтось, хто тут рулить, і це далеко не завжди той, хто більший чи сильніший. Мене прям пробрало – аж захотілося влаштувати стеження за племінницею в пісочниці. Може, вона вже там будує свою міні-імперію?
Але це ще квіточки. Фішка в тому, що це все – давня еволюційна штука. Вчені пишуть (Current Opinion in Psychology, якщо раптом хтось захоче залізти глибше), що діти орієнтуються не лише на розмір чи кількість друзів в оточенні, а й на те, хто частіше виграє суперечки. І найсмішніше: малюки вважають, що "владний" персонаж, скоріше за все, буде не дуже добрим. Ну, типу, якщо ти головний – значить, можеш і нахамити. Просто топ, правда? Я згадую, як мій син в садочку оком не моргнув, а вже сканував, хто з дітей командує на гірці. Звідки воно в них, а?
Ще одна тема – групи. Соціальна ієрархія – це не лише про "Вася тут головний", а й про "ця компанія крутіша за ту". Дослідження з Чикаго (K.S. і K.D.K.) показало, що діти ще зовсім малі, а вже помічають: ну от, у цієї групи більше іграшок, ці більш "владні". Вони це зчитують навіть по тому, як хтось стоїть чи дивиться, не те що по словах. Але є підступ: спочатку малюки сприймають такі нерівності як щось абсолютно нормальне. І лише з віком доходить, що взагалі-то це не ок і можна це якось змінювати. Так що, може, нам варто частіше говорити з дітьми про справедливість, га? Бо інакше виросте новий "король пісочниці", якому пофіг, що у когось лопатки нема.
Одним словом, ці дослідження для батьків – золотий запас. Вони доводять: наші малюки не просто пузаті сонечки, а справжні соціальні детективи. Їм тільки дай – вже розберуться, хто тут на вершині харчового ланцюга. Тому, може, варто більше грати в командні ігри, а не "всі на трон"? Або просто питати: "Чому ти думаєш, що цей хлопчик поділився іграшкою?" Такі розмови реально качають мозок і вчать дітей помічати несправедливість.
Ну і, як у вас із цим? Чи ловили своїх дітей на "скануванні" пісочниці? Може, є якісь епічні історії, як ваш малий намагався керувати усім двором? Пишіть у коменти, цікаво було б почитати!