Привіт, друзі — я тут натрапив на одну класну нейроісторію й подумав: треба поділитися з вами — у форматі «як між нами». Щоразу, коли ми сидимо в аудиторії, аудиторіумі або офісі з відкритим плануванням, здається, що простір лишень «фоном». Але виявляється, наш мозок цей фон точно відчуває — і навіть навчається на ньому.
Отже, вчені з Macquarie University вирішили заглибитися в тему — як саме ми адаптуємося до ехо в приміщенні. Взяли волонтерів, у людей із нормальним слухом, посадили їх у... анэхоічну камеру — коридор без жодного відлуння. Усе навкруги — ні звуку, ні реверберації. І потім подали запис зі справжніх місць: підземні паркінги, лекційні зали, open-space офіси — кожне з різним рівнем реверберації. До речі, в таких тестах люди слухали короткі мовні команди — із шумами на фоні — і просто казали, що почули.
І ось головне: виявилося, що мозок «ловить» такі звуки не найкраще у повністю глухих кімнатах або в занадто ехових — у мармурових холах чи паркінгах з відлунням. Натомість найефективніше ми вчимося розрізняти мовлення саме у так званій «золотій зоні», або «Goldilocks echo zone» — коли відлуння потрібне, але не надто багато. Ідеально — приблизно 400 мілісекунд реверберації. Щось типове для лекційних аудиторій і багатьох сучасних просторів.
Уявляєте, як цікаво: ніби наші будівлі підлаштовані під мозок, або навпаки — наш мозок еволюціонував під ці простори.
Якщо копнути далі — перша авторка дослідження, д-р Heivet Hernández-Pérez, пояснює, що трохи еха надає мозку час «вивчити» структуру кімнати й розпізнати шаблони. Не йдеться про те, що ми свідомо запам’ятовуємо, де ми — лише мозок пригадує, як цей звук поводиться, і працює вже як слід. «Наші вуха чують, але мозок слухає» — і слухає він постійно, навчається на льоту через зворотні сигнали.
І ще цікавий хід: дослідники використовували магнітну стимуляцію мозку, щоб тимчасово зупинити активність зони, що відповідає за навчання акустики простору — і… мозок не адаптувався. Чітко видно: є конкретні нейронні ланцюги, що відповідають за цей процес.
Навіщо все це важливо? Ну, по-перше, тепер можна переосмислити технології слуху — багато з сучасних навушників і слухових пристроїв прагнуть повністю прибрати шум і відлуння. А, можливо, ті децибели еха — це якась «підтримка» для мозку.
А ще — це дорога до інклюзивних просторів. Будинки і публічні кімнати, спроектовані з урахуванням аналогічних принципів, чи підлаштовані слухові пристрої для людей з особливим сприйняттям — все це може мати сенс. Дослідники вже планують дослідити, чи інша «золота зона» може працювати для нейрорізноманітних людей або з тими, хто має втрату слуху.
Отож, резюме: наш мозок — крута штука. Він навчається базово й автоматично, і навіть ехо (таке собі «трохи відлуння») може бути бонусом, а не проблемою. Можливо, наступного разу, коли сидітимете в лекційній залі — подумайте: там не випадково так звучить — це суто ваш мозок мовить «дякую».
Пишіть, що думаєте! Може, у вас є власні спостереження — як вам легше слухати: у тихій чи трохи еховій кімнаті?
PS: з цим дослідженням можна ознайомитися тут