Пощастило мені сьогодні зустріти під час прогулянки з песиком гриби. І якби це відбулося там, де ми жили раніше, - це не було би для мене новиною. Саме під Броварами, в соснових лісах, ми із Хенком і відкрили для себе це хоббі - збирати гриби. І допомогла нам у цьому моя подруга Рая, з якою ми вигулювали разом собак. Коли якось ми наткнулися на купу гарненьких дрібних грибочків, Рая каже мені - збирайте, посмажите дома, це ж маслюки! Тоді і кульочок вона мені знайшла у своїх кишенях, і збирати допомогла. А сама собі цих маслючат не брала: їх важко чистити, сказала. Ну а я що? Принесла. Сіла чистити. І погодилась - воно липне все, чіпляється і до ножа, і до рук, не хоче просто так взяти і почиститись! 😁 Та нове заняття і смачні гриби дуже нам сподобались. І ми щоразу з чоловіком виїжджали чи виходили на маслюки, як тільки вони з'являлися в нашому з песиком полі зору. Пізніше нам показали друзі, що існують кращі гриби, легші в чищенні. Це білі і польські. Інших нам як початківцям брати не рекомендували, тому й збирали тільки перевірені екземпляри. Але з переїздом на Тернопільщину все починали заново. Першими грибами тут були кізляки. Сусід сказав нам, куди їхати по маслюки. Ми поїхали. А там їх - море, та зовсім не такі, як ми збирали під Броварами. Великі, пласкаті, на коротких тонких ніжках. Не сподобалися вони нам. Пізніше самостійно знайшли більш-менш непогані місця, де попадалися і білі, і польські гриби. А під кінець осені нам той же сусід показав, де ростуть опеньки. Ооо, тут ми вже дійсно 'відривалися по повній'. Часом бувало, не вистачало кошиків на них, то і в шапки збирали. Такі вони, ці опеньки: люблять рости великими сім'ями. І от сьогодні випадково натрапили з Хенком на ось такі маслюки, які називають більш правильно - кізляки. А це - вірний знак того, що можна їхати в ліс. Перевірити, чи не з'явилися і там більш цікаві грибочки. Тож - далі буде!🍄
