Привіт, друзі!
Учора я вирішила навести лад у теплиці з помідорами, оскільки з’явилася хвилька часу, коли жоден із дітей не потребував моєї уваги. Максим бавився на другому поверсі й дивився, як чоловік прикручує вагонку, тож я скористалася цим і швиденько пішла в теплицю.
Там уже виросло багато трави, яку треба було пополоти, а ще потрібно було поламати зайві стебла помідорів. Адже чим більше гілок, тим більше рослина витрачає сили не на дозрівання плодів, а на ріст самих гілок. Там, де плодів немає або де вони вже точно не дозріють, я все безжально обламала. Свекруха дивилася на мене трохи круглими очима — у неї підхід більш традиційний: «Нехай росте, там же можуть бути помідори». Але воно трохи не так працює.
Але менше з тим. Коли я тільки підходила до теплиці, то побачила дивні тіні на стінках цього довгастого купола. Справа в тому, що всередині теплиці, попри суху погоду й те, що я навіть не поливала, усе одно дуже багато вологи. Вона збирається на плівці з внутрішнього боку, і виглядає, наче сконденсована пара в сауні. Помідори своїм листям торкалися до цих стінок, і на плівці відкидалися химерні тіні.
Виглядало це трохи, як у фантастичному фільмі: нагадувало прибульців із довгими лапами. Мені навіть згадалася сцена з якогось науково-фантастичного кіно — такий собі «перший контакт». Дуже химерно й водночас красиво.
Тож я жартома назвала свій допис «Фантастичні помідори». А потім додала ще й продовження: «... і де їх шукати». Бо це мені нагадало серію фільмів із всесвіту Гаррі Поттера — «Фантастичні звірі і де їх шукати».
Отакі от «помідорні фантастичні створіння» вийшли — таємничі й загадкові. Я навіть зробила кілька фото, щоб поділитися з вами.
А вже про те, як саме я наводила лад у теплиці, розповім іншим разом, в іншому дописі.😉
Дякую за увагу і до зустрічі!
