Привіт, друзі!
Ось і настав той момент, коли я вже використала практично всі фотографії, які встигла зробити під час нашої мандрівки в гори. Цей величезний обсяг світлин — з Косівського ринку, з візиту на сироварню, просто гарні кадри дорогою вгору на Ґрегіт і з сіл довкола — усе це багатство я вже вам показала і розповіла, що тільки могла.
Сьогодні ж хочу поділитися завершальним акордом нашої поїздки — підйомом на гору Ґрегіт.
Чесно кажучи, я була не на такій вже й великій кількості вершин у Карпатах (чоловік має більше досвіду), але навіть мені стало зрозуміло: ця гора доволі нетипова і, відверто кажучи, трохи розчарувала. У неї немає яскраво вираженої вершини: замість очікуваного підйому чи кам’янистого горба там просто ліс і досить плоска поверхня.
Ми були не єдині, хто так здивувався. Зустріли інших туристів, які піднімалися іншим маршрутом і теж шукали вершину. Ми показали на карті, що саме тут вона має бути. Всі сподівалися на красивий краєвид, але замість того — суцільний ліс.
Втім, нам підказали, що трохи нижче є оглядовий майданчик. Він, звісно, не вершина, але з нього відкривається хоч якийсь краєвид. Ми вирішили спуститися й перевірити. І справді: кілька великих кам’яних плит, лавочка для втомлених мандрівників, навіть інформаційна таблиця про гору Ґрегіт.
Краєвид там не надто широкий — з лісу видно лише навколишні схили, далеких гір, як із інших вершин, не побачиш. Але все ж це було більше схоже на вершину, ніж та плоска лісова ділянка вище. Ми посиділи, зробили кілька фото, відмітилися, так би мовити, й вирушили назад.
Таким чином я завершую цикл розповідей про нашу мандрівку: села Шешори, Брустури, Шепіт, місто Косів і підйом на Грегіт.
Дякую, що були разом зі мною! ❤️ Тепер повертаюся до своїх більш звичних "домашніх" постів.