Привіт, друзі!
Мене часом щиро вражає, з якою швидкістю павуки здатні сплести свою павутину. Ось, наприклад, учора ввечері на нашій терасі не було нічого — ми ходили туди-сюди, діти бігали, все було чисто. А сьогодні вранці над сходами на терасу сплів павутину маленький павучок. Сидить собі, ніби задоволений, і чекає, коли якась необережна муха чи інша комаха заплутається в його хитромудре плетиво. І тоді він швиденько поласує свіжим сніданком.
Що мене дивує найбільше — він, мабуть, за ніч встиг натягнути кілька основних «тросів» від опор, наприклад, від стовпця на сходах до іншої сторони, а вже потім, спираючись на цю основу, поступово, напевно починаючи від центру, виплів усю павутину концентричними, хоч і трохи нерівними колами. І все — готово! Сидить тепер у центрі, наче справжній господар, і чатує на здобич.
Ми ж часто дивуємося: прибираєш, а за кілька днів — знову павутина. А буває навіть так, що й за одну ніч вона з’являється. Це якийсь суперпрацівник, трудівник без відпочинку! Звісно, іноді павутина дратує, особливо в хаті, але восени — це зовсім інша справа. У вересні, особливо вранці, коли на тонкі нитки сідають дрібні краплі роси, вона перетворюється на справжню прикрасу. Павутинки сяють на сонці, павучки метушаться, а роса блищить і створює атмосферу пізнього літа та ранньої осені — трохи ностальгійну, але водночас надзвичайно гарну.
Правда, на цю конкретну павутину роса сьогодні не впаде — вона під самим дашком, а роса спускається згори. Але загалом до осені залишилося зовсім небагато — всього-на-всього три тижні. І їх варто прожити якомога цікавіше. Це не обов’язково означає кудись їхати — можна просто насолоджуватися митями, які доступні тут і зараз.
У моєму випадку — це ранкові сніданки на терасі: яєшня, горнятко запашної кави зі щойно змелених зерен, десять хвилин неквапливого тепла сонця на обличчі, погляд на навколишню всеохопну зелень і усвідомлення того, що життя триває.
