Привіт, друзі!
У суботу чоловік нарвав груш — солодких літніх груш. Назбирав багато, цілий кошик. Приніс на терасу, показати мені, похвалитися ну й, звісно, продегустувати. Я із задоволенням прийшла, вкусила одну грушку — справді солодка, як мед. Ну, якщо брати стиглі, бо серед них були й трішки зеленіші, але ще день-два — і вони теж стануть такими ж солодкими.
І тут мені раптом на руку прилетів зелений коник. Маленький, ще зовсім невеликий. Сів просто на палець! Ми вирішили його сфотографувати — ну, дивина ж: коник прилетів. Хоча, може, й не така вже й дивина, але подія цікава.
А далі він перелетів (чи перестрибнув, чи переліз) на мою надкушену грушку. Ми почали спостерігати за ним — і ви знаєте що? Він просто почав їсти грушу! Мабуть, солодке йому теж до вподоби. Я, чесно кажучи, не знаю, чим харчуються коники, але, здається, вони їдять траву. У них добре розвинуті щелепи, щоб гризти навіть жорсткі стебла. А груша — вона ж м’яка, солодка, соковита. Тож йому було зовсім не складно її надгризти.
От так вийшло, що коник почав ласувати, мабуть, нетиповою для себе стравою. Але їв — і це було видно: його щелепи рухалися, хоч на фото цього й не зафіксуєш, та було ясно, що він смакує м’якоттю груші.
Ось така цікава пригода зі мною трапилася. Справжня літня історія, я вважаю. 😊
