Хто не чув про багаства Рокфелерів? Мабуть, одиниці. Проте термін "розсудлива бідність" часто викликає питання. Чесно кажучи, я й сам дізнався про це не тільки нещодавно. Кажуть, що Джон Рокфелер вважав, що «розсудлива бідність небезпечніша за злидні» , всіляко намагався її уникнути і казав що то є клітка для розуму.
Це поняття описує такий стан людини, коли начебто все найбільш необхідне є: крівля нал головою, стабільний невеликий дохід, якого вистачає на щоденні потреби. Жити, як кажуть, можна. Скромно, проте стабільно. Людина начебто не страждає, проте й розвитку ніякого.
Найбільша небезпека розсудливої бідності в тому, що вона часто має схвалення твоїх друзів, батьків, знайомих. Таких людей вважають прагматиками і надійними людьми, а їхній вибір ніколи не викликає сумнівів. Проте за цією соціальною схваленкою часто криється боязнь ризику, втрачені амбіції і поступове вгасання особистості.
Коли Джону Рокфелеру було 16 років він покинув роботу бухгалтера з непоганою зарплатою заради нафтового бізнесу. І за це дехто вважав його божевільним. Він вважав, що
Комфорт - то отрута, діє повільно, але надійно
Тому він вважав, що потрібно постійно розширювати зону дискомфорту
Як саме розширювати? Пробувати щось нове: нові знайомства, нові місця, нові проекти, нові виклики.
Джон Рокфелер говорив:
Злидар може стати мільярдером, а людина в розсудливій бідності — рідко.
І сам кожного року змушував себе пробувати щось нове. До чого привела така стратегія - всім добре відомо.
Ще одна його цитата, яка мені дуже сподобалась:
Якщо мені комфортно, то це значить що я не розвиваюсь
Зараз пишу цей пост, і ловлю себе на думці, що нового я спробував чи спробую в цьому місяці? Мабуть почну вчити іспанську.