Кажуть люди, що болем треба ділитися, і тоді стане легше. Бо випало з самого ранку отримати кілька чудових повідомлень від старих своїх друзів. І на фоні дурнуватого саміту в Алясці мене прорвало на сльози. Чому? Бо жива ж людина, а не робот якийсь безпілотний!😌
Спочатку прочитала всі новини, як завжди. Переконалась - нічого доброго для України не сталося на тій Алясці. Моя особиста думка - там відбулися похорони міжнародного права та безпеки. Вкрай неприємно, але нам своє робити: донатити, гуртуватися, допомагати ЗСУ та постраждалим. Бо крім нас, ніхто нашу землю не звільнить та росію не розвалить на сто республік (як то і мало би давно смтатися). Справедливість сховалася від двох старих дядьків, які чогось досі правлять найбільшими країнами світу. І ми маємо її повернути. Тут і самітів не треба. А потім отримала світлину від давньої подруги. Її дім ще на початку вторгнення у 2022 році зруйнували вщент росіянці. Тоді Галя виїхала по захисту у Хорватію. Повертатися поки що не має куди і з чим. Але - стала там заядлою рибачкою, і ділиться зі мною своїми здобутками. Радість за Галю чогось обернулась сльозами: ми ж завжди запрошували їх із чоловіком поїхати з нами на Київське водосховище, порибалити із човна, піймати гарного судака чи сома... і так і не зробили цього: прийшло пуйло і перевернуло нам світ догори дригом... А вчора його приймали у країні великої демократії, на червоній доріжці, під аплодисменти 'вождя' ... Ганьба, яка розриває душу.😱
Щоб не розревітися від образи, йду гуляти з песиком. Адже саме у цієї подруги ми колись його і купили. Галя займалась розведенням східноєвропейських вівчарок, мала свій розплідник. Пукін прийшов і знищив все... Остався на радість Галі наш Хенк. Я їй часом про його життя розказую, щоб скрасити її втрату. Не знаю, чи допомагає це Галі чи ні. Але Хенк - красень, гордість розплідника, якого вже немає...
Не встигла прийти додому та погодувати всіх своїх хвостиків, як отримую повідомлення від іншої своєї подруги, зооволонтерки із Броварів. Це вона після окупації нашого села і втрати нами роботи виручила нас, давши можливість заробляти хоч якісь гроші на перетримці врятованих нею песиків. І так у нас з'явилася колись Бона, найкраща у світі собака. Вона потрапила до нас у віці двох місяців, і виросла до старше року. За цей час ми настільки сильно її полюбили, що важко й передати. Але тримати двох нам було вже не під силу, тому Боночка знайшла таки свою сім'ю і прекрасно там почувається. Іот сьогодні мені і прислали від Бони черговий привіт. І я... не витримала. Розревілась від усієї душі. Дала сльозам волю, поки в домі нікого не було. А котилися вони за весь той біль, який накопичився останнім часом: за дикість політиків; за племінника, що на передовій, а він єдиний син у брата; за дітей, що тепер дуже далеко через пуйла; за те, що вже ніколи не повернуся у СВІЙ дім...😭 Нова ідея з'явилася одразу. Буду тепер кожен свій допис у соцмережах супроводжувати проханням задонатити на дрони для підрозділу племінника. Щоб не боліло і щоб були сили боротися за своє. Щоб не душили сльози за втрачене, а вистачало сил іти далі, із вдячністю згадуючи минуле.
