Думаю, час від часу у кожної господині кухні буває ступор у питанні - "що ж приготувати?". Так і в мене вчорашній вечір пройшов, під пресом цієї думки. Втомилася, мабуть, від відсутності екстриму, від одноманітності буднів і свят, від війни та неможливості щось нарешті змінити у цьому світі... Думки - думками, а їсти треба щодня. От це і є вічним двигуном та тримачем твого тіла і духу в стані активності. Бо від тебе залежить ще дві душі в цьому домі, отже, розслаблюся десь колись, в іншому житті.🤓 На допомогу прийшов календар дурних дат. Ну це я так називаю оті всілякі пости про те, який сьогодні день. День без сміття, День голки та нитки і т.п. Щодня якісь є Дні. А вчора був День Вареника!
От тобі й ідея для вечері, господинько втомлена. 😁 А з чим же їх зліпити? - З вишнями, в морозилці ж є. Добре, що я нарешті визначилася з рецептом тіста, щоб було пухкеньке та м'якеньке, коли звариться. Виявляється, не треба в це тісто додавати яйця. І сіль, і цукор тут зайві. Все дуже просто: борошно змішується із содою, і додається кефір. Все. Замісили, розкачали, наробили варениць, і - вперед, ліпимо варенички.
Отаке пристосування купила в "Аврорі" для нарізання кружалець. Непогана штука, якщо пристосуватися. А викладаю зліплені сирі вареники на сито. Знайшлося воно тут, у батьківській хаті. І одразу нагадало мені, що ось так його можна використовувати. Правда, це вже готові вареники діставалися на сито. З дитинства пам'ятаю, що на зварених мамою варениках був відбиток цієї сіточки з сита. Краса! Далі друга хитрість: як діставати готові варенички з каструлі, як їх скласти в миску, щоб не злиплися? На сито вони в мене не поміщаються, бо варю одразу багато, у великій широкій каструлі. Я зазвичай завжди дістаю їх по одному і розкладаю на рівну поверхню осушитися. Коли верхній бік підсох, - перевертаю на суху поверхню, щоб підсох і другий бік. І тільки після цього складаю готові вареники у велику миску чи в каструлю. А далі - смачна вечеря і сита сім'я. Те, що і потрібно було досягнути в цей будній осінній вечір.
