Як же прикро усвідомлювати, що наше суспільство категорично відмовляється змінювати своє відношення до домашніх улюбленців. У більшості це я кажу про жителів приватного сектору, бо у квартирі зазвичай простіше уникнути безконтрольного розмноження хвостатих друзів. Хоча і тут бувають випадки, - все залежить від людини. Та все ж контраст між багатоквартирною забудовою та селом чи приватним сектором міста величезний. Погодьтеся, пес при будці на метровому ланцюгу - звичайна картина і в наш час високих технологій та штучного інтелекту. Як і напівдикі коти, що бояться людини, але живуть при людських дворах. Їх навіть підгодовують часом. Щоб не втікали далеко, а трималися двору. Бо ж комусь треба мишей та щурів ловити. Але до хати - зась, віник в руках господарів - вірний знак стусана по спині. От і бродять ці коти селом чи містом у пошуках їжі. Вічно голодні і хворі, глистаті та з лишаями. А коли приходить весна, - вони починають гуляти свої 'весілля'. І вже пізніше маємо поповнення рядів бездомних котенят... Те ж саме і з собаками: непотрібних цуценят вивозять зазвичай кудись на ринок, на підприємство чи під супермаркет, і все, викинули - забули. А ті потім як не під машинами гинуть, так від хвороб чи від їх же 'родовитих' сородичів, яких горе-хазяї натравлюють на беззахисних цуциків. А ще й самі людиська допомагають зникнути з цього світу маленьким бездомним хвостикам, підсипаючи їм отруту в їжу... І лише коли поряд знайдуться небайдужі люди, яких всі величають 'зооволонтерами', то, можливо, бідним малюкам пощастить і вони будуть вакциновані, оброблені від паразитів, нагодовані і з часом стерилізовані. За кошт небайдужих людей, які донатять зооволонтерам на цю справу. Бо зазвичай ці люди - або домогосподарки, або пенсіонери, і коштів на порятунок викинутих людиськами тваринок у них немає. Зате є велике добре серце, що не може залишити у біді жодну живу істоту... Отака вийшла передмова до моїх сьогоднішніх вагань: допомагати? не допомагати? кому воно треба? а як же їх просто так залишити, щоб виросли і розмножувались? а потім що??? Бо з'явилися у нас знову бездомні цуцики. Там же, де взимку я знайшла двох руденьких маленьких собачок, що замерзали обабіч дороги. Звісно, жіночого роду, бо хлопчиків-песиків якось з горем навпіл "на цеп" комусь у селі можна прилаштувати. Дівчаток же ніхто не хоче боати, бо вони двічі на рік приводять "женихів" і народжують з десяток цуценят, яких треба кудись дівати. Хтось їх одразу топить, інші - вивозять, як я говорила, десь під ринок чи на підприємство. Ще хтось таки намагається прилаштувати, але зазвичай дівчатка лишаються, і їх вже підросшими вивозять туди ж, куди і малявок... Замкнуте коло. Без варіантів і без будь-яких ознак змінитися раз і назавжди. Просто - стерилізувати своїх песиків і песинь, і ніколи не мати мороки з їх небажаним приплодом. Та ще й спокій придбати: такі собаньки не так часто хворіють, довше живуть, з дому не тікають і стають спокійнішими. Але... Навіть молоді люди цього й слухати не хочуть. А чого варте переконання багатьох, що сучка має хоч раз народити, "для здоров'я"!!! Я коли чую таке, то присідаю від люті, як же людей зазомбували колись... Ех. Треба потай від рідні піти навідатись на це підприємство. Хоч побачити, де ці красуні живуть, в яких умовах. Домовитись із кимось і приносити їм їжу хоч раз на кілька днів, щоб там робітники їх годували. А потім таки через наших зооволонтерів вакцинувати та стерилізувати собаньок. І нехай собі там і живуть, бо прилаштувати таке чудо "на цеп" - злочин. Нехай краще тут і живуть, серед людей, маючи волю і свою територію, яку й охороняти можна. Ех, люди...😰
