Не витримало моє серце знущань від навколишніх ставків, де взагалі не клює ніяка риба. Завела будильник, щоби встати на світанку і піти на річку. Бо ще раніше, до всіх світових катаклізмів - КОВІДу та війни - я ходила туди саме на світанку і прекрасно відпочивала. Вірніше, саме тут відпочинок був активним, бо ледь встигала перенаживляти гачки після чергової спійманої рибки. Але в якийсь момент, ближче до дев'ятої ранку, кльов наче вимикали рубильником. І спроби повторити цю красу вдень жодного разу не увінчалися успіхом. Тому єдиною перепоною, яка заважає мені отримати задоволення від риболовлі, є саме встати на світанку. Плюс до цього - повернутися додому о восьмій хоча би, щоб вигуляти песика. І от, чим далі до закінчення літа, тим менше залишалося шансів потрапити на цю притоку нашої річки Вілії. Бо день стає все коротший, і денного часу від світанку до восьмої ранку залишається все менше: що ти там наловиш за такий короткий час? Та вчора я таки не витримала. Зібрала все, що мені потрібно було взяти на річку. Залишила на літній кухні. Щоб вранці тихенько вийти, не розбудивши ні чоловіка, ні песика, і городами піти на річку. Стежина веде мене мимо сусідського двору. А там - маленька, та вже доросла собачка, сидить на ланцюгу. І завжди чесно відробляє свій кусень хліба - гавкає так на мене, що будить, мабуть, всіх навколо. Далі - некошене поле. Тут за часів колгоспів сіяли зернові. А я із подружкою, ще малі, любили робити у цій пшениці чи ячмені лабіринти. Повзаєш отак куди заманеться, пригинаючи пружні соковиті стебла до землі. А потім бігаєш тими ходами, шукаючи одна одну. І добре, якщо не побачать твого заняття дорослі: ох і перепадало ж нам частенько за такі забави!🙃 Далі, в кутку поля, маленький стрімкий струмочок впадає у річку, утворюючи таке собі мініатюрне гирло. Течія на Вілії надто сильна і там все поросло водорослями. У річці рибу ловити неможливо і ніхто ніколи цього не робив: три метри шириною, мілка, але течія може знести навіть пса розміром із мого вівчарика.
А от у цій канавці, що впадає в річку, і ловиться всяка риба. Траплялися мені тут колись і головні-клені, що у відерце не влазили. І коропчики. І гарні карасі. Та все ж переважно ловляться тут карасики, краснопірочки, малі клені та окуні. От і сьогодні мені одразу пощастило спіймати невеличкого окунька. Згодом клюнула ще й краснопірка, а далі - маленький карасик. Кльов був таким, як я і хотіла: пару хвилин поплавець стоїть, і потім починає свій танець. Тільки от рибка, мабуть, надто маленька клювала постійно, бо ніяк не могла проковтнути ту наживку із гачком. Навіть об'їсти черв'ячка у неї не вистачало могутності. Зате цілою подією стала раптова поява звіра типу видри. Воно пропливало по вузенькій канаві, де у мене клювала рибка. Злякавшись мене, це величезне руде воно вивернулося і з голосним хлюпом розвернулося назад, злякавши і мене, і рибу. Потім сусід мені сказав, що там живе бобер. Бо я мусила йти додому о восьмій. Мимо його дому. Так що все, як і має бути на дикій річці: бобер, кльов і улов. Коти нарешті щасливі!😁
