Наш вчорашній розмірений та розпланований день в одну мить став сенсаційним. Таке буває дуже рідко. Може, навіть раз в житті. Але про все по порядку. Вчора ми з братом і чоловіком приклали максимум зусиль, щоб нашій старенькій мамі було комфортно провідати могилу батька у його земних сто років від дня народження. Хлопці зібрали все необхідне для відвідин кладовища, я взяла букети сухоцвітів, що заготувала заздалегідь. Провідали і батька, і його батьків - наших дідуся і бабусю. Мама весь цей час гарно трималася, щоб не показати нам свою слабкість. Ми теж її підтримували і хвалили, яка вона молодець і як гарно ходить без нашої допомоги. Вдома хлопці пішли смажити заплановані та замариновані заздалегідь шашлики. А ми з мамою пообідали, і вона пішла відпочивати після надто великого як для неї фізичного та морального навантаження. Тимчасом брат готувався їхати вечором додому, зустрічати свого єдиного сина з передової. Наш захисник вже давно на фронті, і от нарешті приїздить у відпустку. Брат весь в очікуванні, у пакуванні гостинців із села для сина. Ну а я - на кухні, готую печену картопельку і чекаю на шашлики. І раптом чую - хтось заїжджає у двір. Виглядаю - бус кольору хакі. Дивна неймовірна думка осяяла мене: Діма? Так, це він, племінник, який вирішив нас здивувати і по дорозі додому із фронту заїхав до бабусі!!! Уявити, якою була реакція кожного з нас, неможливо. Я, звісно, розплакалась одразу, коли Діма мене обійняв і сказав напівжартома: "Тьотя Валя, я голодний, давайте їсти!" Бабуся Діми, тобто моя мама, взагалі очам своїм не повірила, але й не розплакалась, як я. Сильна жінка! 😎 А от брат, коли побачив в хаті свого бійця, - просто завмер від несподіванки. Його ноги підкосились, і він сперся об двері. Але слова застрягли у нього десь всередині. Так і стояв мовчки, поки син не розворушив його до нормального стану. Це було найкращим завершенням нашого розпланованого розміреного дня. Щастя зустрічі і прихований всіма біль війни несправедливо переплелися в одне ціле. На вигляд спокійний та веселий племінник насправді ох як змінився... Фізичне здоров'я вже на грані виснаження. Як і ментальне. А йому ще й сорока немає. Та, слава Богу, - живий. І ми ловимо кожну секунду перебування з ним, як найбільшу радість. Господи, бережи всіх наших воїнів! 🙏
