День не обіцяв нічого незвичайного. Все розплановано заздалегідь, багато роботи по саду, бо ще не всі квіти упорядковані, треба дещо викопати і пересадити, дещо навпаки посадити, як от тюльпани. А так як погода все ще гарна, то йду і починаю будувати свої нові квітники. Мама теж виявила бажання прогулятися на вулиці. А так як вона не дуже часто має таке бажання, то я швиденько ним скористалася. Одягаємось, беремо паличку, і йдемо у двір. Мама недовго витримала ходити по двору, - вже не ті ноги і тіло, та ще й одяг не літній, важкий. Але поки ми з нею помаленьку ходили по двору, то почули десь у сусіда приглушений нявкіт котика. Мені здалося, що це - наша Меліса, заскочила з кимось із сусідів у погреб, і там її не побачив ніхто і закрив. Бо ця наша красуня вже бувала в подібних ситуаціях. Ми пару днів не могли іі визволити із сусідського гаража на дачах, де жили раніше. Бо хазяї приїхати і відчинити гараж змогли не одразу. Ох і накричалась наша бідна Меліса тоді...
Посадила маму на лавку. Думаю, як же мені тепер ту кицю із погреба сусідського дістати. З позиції ввічливості сама в чужий двір я не піду. Треба телефонувати, щоб хтось вийшов. Вийшла сусідка. Пішла у погреб. А нявкіт не припинився. Та й не було ніякої киці там. Ніде!
І тут гукає до мене мама: "Поглянь, хто на березі сидить"!. Піднімаю голову - а там незнайоме кошеня... Бідне, не може злізти з висоти і плаче, благаючи про допомогу! Тут вже колективом придумали, як його дістати. Драбина знайшлася, мій коханий не відмовився зробити добру справу. Нам все вдалося цього разу. Заціловане кошеня кудись побігло. Надіюсь, у нього є і дім, і господарі. І більше воно сюди не повернеться, бо тут багато небезпек: і домашні собаки, і вуличні бродячі... Біжи, киця, нехай тобі щастить!
https://youtube.com/shorts/wQGbRc3M4hg